×

Свята Велика Княгиня Анастасія Київська

З кожною істинно віруючою людиною за життя відбувається кілька чудесних випадків, пов’язаних із церквою загалом або з деякими святими. Для мене черговим таким випадком було незаплановане потрапляння до мощей святої Анастасії Київської саме в день її пам’яті у 2013-му році.

В ніч із четверга на п’ятницю мене мучала думка, що не потрапив на недільне богослужіння і що є духовна потреба сходити в церкву. Першою думкою була з’їздити до Лаври де саме цей час перебувають мощі Георгія Побідоносця. А другою, що коли я був в Києво-Покровському монастирі там багато йшлося про святу Анастасію Київську і що я нічого про нею не знаю. З цією думкою я швидко заснув. Прокинувся я майже в 4:30 ранку і стало ясно, що години 4 про сон немає бути мови.  З’явилась думка, що варто поїхати потаксувати, бо вдома я тільки розбужу рідних. Другим замовленням була адреса храму на вулиці Артема 52. Промайнула думка, що тільки-но вчора згадував про святу, яку так шанують в цьому храмі.

До моєї вдачі, в машину сіла працівник храму Олена Іванівна, яка мені розповіла дуже багато про Преподобну Велику Княгиню Анастасію, день пам’яті якої як раз святкується, а також про ще одну київську святу, мощі якої є на території Свято-Покровського монастиря Софії. Що вони входять до числа п’яти жінок-покровительок   Києва. І що ця цифра найближчим часом може змінитися більший бік. Нажаль, я запам’ятав імена 4-х із них. Але, впевнений, найближчим часом інформація з’явиться і читачі blyzhchedoboga.com.ua дізнаються про цих святих детально.

А коли Олена Іванівна вийшла я згадав, що о 10 ранку маю їхати в місце, яке  знаходиться від Свято-Покровського монастиря! Зрозуміло, що я відвідав і храм і помолився поруч із мощами Преподобної Анастасії. Підійти безпосередньо до мощей святої було неможливо, бо як раз біля них відбувалась служба вшанування її пам’яті. Благо можна було прикластися до мощей  святої Софії.

В церковному ларьку я купив дві книжечки про життя цих київських святих. Кожна більше ніж 100 сторінок. Про святу Софію ви прочитаєте трохи пізніше. А от про Преподобну Анастасію спробую викласти якомога стисліше, хоча майже кожну сторінку хочеться перекласти і викласти в Інтернет!

Багато фактів в статті я взяв із сайту grad-petrov.ru. Інформація дуже виважена і майже завжди співпадає із тією, що викладена в книзі видання Свято-Покровського монастиря.

Майже до самої смерті монахиня Анастасія в миру була відома Велика Княгиня Олександра Петрівна Романова. І тільки після смерті стало відомо, що коли вона прийняла постриг, вона взяла ім’я Анастасія.

Велика княгиня Олександра Петрівна в народилась в сім’ї  принца Ольденбургского . За своїм народженням вона була лютеранкою . При хрещенні їй за традицією дали кілька імен – Олександра Фредеріка Вільгельміна . Батьком її був принц Петро Георгійович Ольденбурзький , відомий у Росії благодійник, німець по крові. На Ливарному проспекті стояв пам’ятник йому близько Маріїнської лікарні з написом « Освіченому благодійнику Петру Георгійовичу Ольденбургському ». Її мати , принцеса Терезія Ольденбурзька , була також відома своєю благодійною діяльністю. З її ініціативи була заснована перша Свято – Троїцька громада сестер милосердя в Санкт -Петербурзі. Всій Росії були добре відомі благодійні заклади принців Ольденбургского . Це була ціла династія благодійників. Не відрізнялась від батьків і донька!

Дитинство великої княгині Олександри Петрівни пройшло в будинку її батьків на Палацовій набережній . Зовсім маленькою дівчинкою майбутня велика княгиня була свідком того , як з ініціативи її матері створювалася Свято – Троїцька громада сестер милосердя. У палаці принців Ольденбургского шили одяг та білизна для сестер і хворих. І шестирічна Олександра Фредеріка Вільгельміна подавала працюючим ножиці і матерію, шкодуючи про те, що поки ще не навчилася шити . Вона була свідком того, як її мати йшла на чергування до лікарні громади, де трудилася як проста сестра милосердя, і як втомленою поверталася додому. Юній принцесі Ольденбургской було всього сімнадцять років, коли вона стала нареченою великого князя Миколи Миколайовича, третього сина імператора Миколи Першого . Згодом він став фельдмаршалом, і на Манежній площі в Петербурзі був поставлений йому пам’ятник.

Ще до вінчання юна принцеса Ольденбурзька прийняла Православ’я . Ось як пише у своєму щоденнику Тютчева , фрейліна імператриці Олександри Федорівни : «Сьогодні , 26 грудня 1855 року, молода принцеса Ольденбурзька перейшла в Православ’я . Вона , мабуть , розуміла значення цього акту , який здійснювала , і здавалася глибоко зосередженим. Вона була одягнена в біле атласна сукня і дуже просто зачесана». Виглядала вона негарною , на думку фрейліни , хвилювання дурно відбивалося на її обличчі , а це єдине , що в ній добре . Риси обличчя у неї грубуваті і дуже неправильні, але вираз чистоти, щирості і м’якості привертають до неї симпатії . Її хрещеною матір’ю і наставницею в Православ’ї стала ігуменя Санкт – Петербурзького Новодівичого монастиря матушка Феофанія Готовцева .

Вінчання молодого подружжя відбулося в храмі Спаса Нерукотворного Образа в Зимовому Палаці. На вінчанні був присутній імператор Олександр Другий, рідний брат нареченого, і безліч гостей . Після вінчання молоді жили в Зимовому Палаці , поки добудовували їх палац на Благовіщенській площі. І ось в 1861 році молода князівська пара переїхала у власний великокнязівський палац, який кардинально відрізнявся манерами від інших палаців родини Романових. Блискуча придворна життя не приваблювала Олександру Петрівну. Вона намагалася уникати галасливого суспільства і намагалася бути присутнім на балах і прийомах тільки у випадках необхідності, щоб не порушувати придворний етикет . Одягалася вона дуже скромно, що навіть викликало незадоволення її чоловіка . Вона сповідувала зовсім інші ідеали, незрозумілі і здавались дивними придворному суспільству.

Вона приймала в палаці, багато молилася . У перший же рік подружнього життя організувала в своїй садибі Знам’янка під Санкт -Петербургом медичний пункт для селян. У другій рік подружнього життя приступила до основи Покровської громади сестер милосердя на околиці Василівського острову. Олександра Петрівна часто відвідувала Новодівочий монастир , відвідуючи свою хрещену матір, і була щедрою благодійниця Новодівичого монастиря. Вона також відвідувала дитячі притулки і була попечителькою Ради дитячих притулків у відомстві Установ імператриці Марії .

У подружжя Романових народилось два сини. Старший син великий князь Микола Миколайович народився в 1856 році, коли Олександрі було всього вісімнадцять років. Він згодом став військовим, як і його батько. Перед революцією він був командувачем Петербурзького військового округу. А в Першу Світову війну був Верховним Головнокомандувачем Російської армії . А от молодший син великий князь Георгій Миколайович був на вісім років молодший за свого брата і не був схожий на нього ні зовнішністю, ні характером . Він більш схожий на матір. Армійська служба не приваблювала його . Він у житті був тихим і скромним людиною, захоплювався живописом і архітектурою. За його проектом був побудований Смоленський скит у Валаамському монастирі, і був побудований храм на честь Миколи Чудотворця, в Покровському монастирі в Києві, заснованому його матір’ю.

Після народження другого сина життя великокнязівської подружжя розладналася. Її чоловік великий князь Микола Миколайович серйозно захопився іншою жінкою, яка мала яскраву привабливу зовнішність і була балериною. І це захоплення тривало все життя. Невірність чоловіка – нещастя для будь-якої жінки і для великої княгині теж. Олександра Петрівна дуже переживала, а тут ще трапилася біда. Перекинулася карета і вона отримала важку травму хребта і протягом декількох років виявилася прикутою до ліжка. Це трапилося в 1879 році, коли їй виповнився сорок один рік. І ось , коли стає очевидно , що хвороба довга і лікуванню не піддається, вона приймає рішення покинути Санкт -Петербург .

Спочатку вона відправляється в довгу морську подорож – паломництво. Олександра Петрівна була біля підніжжя Святої гори Афонської, розмовляла зі старцями і в цьому знаходила велику втіху для себе. Там вона заклала перший камінь в будівництво нового монастиря на території Російського Ільїнського скиту. До кінця життя майбутня черниця переписувались із старцями благословенного Афону архімандритом Макарієм та ієросхимонахом Ієронимом, отримувала від них поради.

Вона подорожувала в інвалідному візку, і придворні супроводжували її . А ось в 1881 році Олександра Петрівна оселилася в Києві, який давно вже привертав її своїми святинями і хорошим кліматом. У Києві вона спочатку жила в імператорському Маріїнському подорожнього палацу.

Довгі роки вона виношувала план створення жіночого монастиря і лікарні при ньому. Вона почала підшукувати місце для монастиря, і їй запропонували купити пустир, порослий лісом, на околиці Києва. Місце це їй сподобалося , і вона купила його для монастиря. Лише потім вона дізналася пророцтво. За сімдесят п’ять років до заснування монастиря, блаженний Феофіл , Христа ради юродивий , ієросхимонах, подвижник і провидець Києво – Печерської Лаври , молився на цьому місці і говорив, що воно святе, і що тут буде монастир і царствена дружина буде його правителькою. Прогноз збувся в точності. І на тодішній околиці Києва Глубочиці, на мальовничому схилі гори , поступово виростало містечко Покровського монастиря, під особистим наглядом великої княгині. Ескізний проект соборного храму в ім’я святителя Миколая склав її молодший син великий князь Петро Миколайович.

При монастирі поступово склалася ціла система благодійних закладів, куди входили: жіноча лікарня з відділенням для дітей, притулок для невиліковно хворих жінок, дитячий притулок з училищем для дівчаток-сиріт , лікарня для приходять хворих, відділення для заразних хворих, притулок для вдів, бажаючих жити при монастирі, не беручи чернецтва, притулок для сліпих та інвалідів. Обов’язки сестер милосердя в цьому монастирі виконували черниці і послушниці . Всіх лікували безкоштовно .

В  пресі лунали голоси, що закликають перетворити монастирі в соціальні установи за типом громад сестер милосердя. Часто зустрічалась така думка, що монастир це місце скорботи. Це не місце для лікарень, шкіл, притулків, що в монастир треба приходити тільки для того , щоб молитися. Інші ж говорили про те, що Церква повинна відійти від усякого соціального служіння, і ченцям і всім віруючим необхідно заглиблюватися в молитву. Велика княгиня Олександра Петрівна вважала, що християнський подвиг, як птах , тримається на двох крилах – молитва і праця , що на одному крилі полетіти неможливо. Вона говорила, що лікарняна справа не тільки не відволікає від молитви, але й зобов’язана відбуватися з безперестанної молитвою, що молитва дарує духовні плоди, які так необхідні в цьому служінні. Велика княгиня хотіла, щоб наші монастирі, зберігаючи строгі  заповіді, неодмінно були б вогнищами благодійності й освіти у всіх видах. І ось , в 1888 році сталося диво.

Після дев’яти років нерухомості велика княгиня отримала зцілення. У 1883-му році їй подарували ікону Почаївської  Божої матері. Архієпископ Волинський та Житомирський Палладій тоді сказав: «Молись цій святій іконі і отримаєш зцілення»! Через 5 років пророцтво збулося! Велика княгиня знову змогла ходити і служити людям. Вона переїхала жити в монастир, займаючи в ньому всього лише одну келію, і харчувалася їжею з трапезної . Якщо їй приносили зайву порцію , зайве страву , то вона вимагала , щоб було тільки те , що у братській трапезній. Вона постійно чергувала біля хворих та під час операцій у хірургічних! У 1889 році , через рік після зцілення , вона прийняла чернечий постриг з ім’ям Анастасії на честь святої Анастасії Узорішительниці (Путорозрішниці за іншими джерелами), що жила в 4 столітті (про чернече ім’я святої Анастасії дізналися тільки після її смерті, коли читали її духовний заповіт).

І з часу постригу і до кінця свого життя велика княгиня не знімала з себе чернечого облачення, наслідуючи в повній мірі своєї святої покровительки і приносячи подяку за зцілення. Простий народ , тисячами відвідує Київ для прощі , розніс далеко інформацію про лікарні, влаштованої великою княгинею . Покровський монастир стали називати Княгинин монастирем, а його засновницю стали називати «матінка Велика Княгиня» або просто «Велика матінка», хоча до неї як до великої княгині слід було звертатися «Ваша Імператорська Високість». Монастир відвідав і Імператор Микола Другий з Імператрицею Олександрою Федорівною. Під час свого приїзду до Києва, оглядаючи пам’ятні місця, Княгинин монастир відвідав і святий праведний Іоанн Кронштадтський . Для утримання монастиря і лікарні великій княгині Олександрі Петрівні доводилося продавати свої великокнязівські коштовності, вкладаючи гроші у будівництво та обладнання лікарні . Вона хотіла продати і подарунок Олександра Другого до її весілля , великий смарагд, але не знайшла покупця, так як вартість була занадто велика. Дізнавшись про це Олександр Третій, який дуже тепло ставився до своєї тітки і  не раз фінансово підтримував Олександру Петрівну до її благодійних справах, купив цей смарагд.

Цікавий факт. У лікарню при Покровському монастирі брали жінок всіх національностей і всіх християнських віросповідань. У лікарні для приходять надавали допомогу і євреям і мусульманам. Особливе ставлення у Великої матінки було до хворих жінок сектантів (або як їх тоді називали штундисти). Вона багато з ними спілкувалася і переважна більшість з них переходили в православ’я. Всі хворі, які прибувають до лікарні , записувалися в синодик великої княгині . Вона про них молилася. Вона полюбила довгі монастирські богослужіння. Вона сама нерідко читала під час служби шестопсалмя, канони і часи. Чудово, що , по крові німкеня, за первісним віросповіданням і вихованню лютеранка , вона так глибоко прийняла Православ’я, що стала істинно російською людиною і православної черницею.

В останні роки свого життя матінка велика княгиня переїхала жити із келії до лікарні, займаючи в ній всього лише одну палату. Двері вона завжди залишала відчиненими і просила будити її, якщо що-небудь трапиться в операційній, або палатах хворих. Вона говорила : «Мене шум ніколи не турбує , мене будить тиша» . Вона так звикла до лікарняного шуму , що , як тільки ставало тихо на відділенні, вона прокидалася і питала , що сталося. Велика княгиня не цуралася ніякої , навіть самої брудною роботою . Вона сама мила хворих , чергувала біля ліжка важко хворих і вмираючих. Для вчила неписьменних хворих, сама писала листи їх родичам . Маленьких дітей вона брала до себе в келію і стежила за тим, щоб дитина не пошкодила пов’язки після операції. Вона стежила за харчуванням хворих, за прибиранням приміщень, супроводжувала хворих на огляди . Вечорами сама проводила обходи хворих і до ранку готувала звіти лікарям про їх стан. Вона записувала в особливу зошит всіх новоприбулих, всіх, які виписалися і померлих, молилася про них.

Розповідають такий випадок з життя великої княгині Олександри Петрівни . У лікарні Покровського монастиря вмирала одна важко хвора жінка, українська селянка . Врятувати її було вже неможливо. Велика княгиня постійно заходила до неї, доглядала, пестила її, але одного разу чимось не догодила, і хвора сказала: «Відчепісь від мене». І з цих пір матінка все більше почала догоджати їй . Вона говорила , що це єдина людина, яка була відвертою і безцеремонною з нею. Адже багато хворих зверталися до неї як і раніше «Ваша Імператорська Високість» , а тут «відчепись». Цю хвору Олександра Петрівна до кінця днів плекала, сама закрила їй очі після смерті, читала відхідні молитви і завжди згадувала її на своєму молитовному правилі .

Потрібно зауважити, що Велика княгиня Олександра Петрівна отримала зцілення після дев’яти років повної нерухомості. Але зцілення це не було повним. Це зцілення дозволило їй самостійно ходити і доглядати за хворими. І вона служила хворим , будучи і сама хворий . Після дев’яти років нерухомості вона відчувала сильні болі в ногах , постійно їх сама бинтувала . Вона дуже співчувала хворим, так як сама багато хворіла і перенесла дві важкі операції (рак).

Таке подвижницьке життя великої княгині Олександри Петрівни, її життя в лікарні, її невпинне служіння хворим тривало безперервно протягом останніх десяти років її життя. У лікарні Олександра Петрівна розміщувалася в палаті поруч з лікарняного церквою , і вікно цієї палати виходило в храм . Коли вона вже не могла вставати, це вікно відкривали під час богослужіння. Велика княгиня Олександра Петрівна жила лікарнею, жила в лікарні , працювала в лікарні і померла в ній. Вона померла на третій день Святої Пасхи 13 квітня 1900 . Перед кончиною до неї в Київ приїхали її сини і були з нею останні дні її життя, що приносило їй велику радість.

Велику княгиню Олександру Петрівну поховали в монастирі біля вівтаря Покровської церкви під простою дерев’яним хрестом з написом «Сестра Анастасія» .

Цікаво , , що велика княгиня Олександра Петрівна померла рівно через дев’ять років в один день і навіть в одну годину зі своїм чоловіком великим князем Миколою Миколайовичем . І хоча з чоловіком вони розлучилися , і з дозволу чоловіка вона прийняла чернецтво (бо щоб прийняти чернецтво , було потрібно дозвіл її чоловіка і Государя Імператора ), і вони не жили разом, він підтримував фінансово і Покровську громаду сестер милосердя в Петербурзі , і Покровський монастир в в Києві.

В столиці України  її шанують як місцевошановану святу. Кілька разів вона з’являлась людям. Одного разу хворій на очі сестрі Ірині Сорокановій. Через неї вона дала кілька прохань до аптекарки монастиря, щоб не відмовляла сестрам у ліках, як було за часи її життя.

В радянські часи – відвідувачам клубу, на який перетворили храм. Після чого клуб закрили! Хворій бабці із села. Схієпископу Аліпію (Погребняку). Та невіруючій жінці-двірнику.

А кілька років тому Велика Княгиня-черниця допомогла дівчинці на ім’я Анастасія. Вона потрапила у тяжку аварію. Були потрібні операція на голові та руці. Анастасія довго не приходила до тями. І після відвідан Свято-Покровського монастиря вона прийшла до тями і до подиву лікарів рани на голові почали загоюватись без хірургічного втручання! Дівчинці зробили операцію тільки на руці!

З 2009-го року Велика матінка Анастасія вважається місцево вшанованою святою землі київської.

Підготував Іван Чуперка, www.blyzhchedoboga.com.ua

5.00 avg. rating (97% score) - 2 votes

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: