Рафаїл Заборовський – митрополит Київський та духовний будівничий XVIII століття
Історія Православної Церкви в Україні нерозривно пов’язана з іменами великих архіпастирів, які в часи випробувань зберігали чистоту віри, підтримували народ та розвивали духовну освіту. Однією з таких постатей є митрополит Рафаїл Заборовський (1677–1747). Його діяльність охоплює не лише церковне служіння, а й величезний внесок у розвиток культури, науки, архітектури та духовного життя. Сьогодні, коли Церква знову переживає непрості часи, важливо згадувати таких подвижників. Їхнє служіння є прикладом жертовної любові, мудрого управління та відданості Христові.
Рафаїл Заборовський (у миру – Михайло) народився близько 1677 року на Правобережній Україні. Його дитинство припало на часи політичної нестабільності та церковних суперечностей. Попри це, майбутній митрополит отримав добру освіту й з ранніх літ виявляв потяг до богослов’я та книжності. Відомо, що він навчався у Києво-Могилянській академії – тогочасному центрі духовного і наукового життя Східної Європи. Саме тут формувався його світогляд, поєднаний із глибокою вірою та відкритістю до знань.
Прийнявши чернечий постриг із іменем Рафаїл, він віддав своє життя служінню Богові та Церкві. З ранніх років відзначався дисциплінованістю, мудрістю та здібностями до управління. Його духовна дорога пролягала через різні монастирі та церковні кафедри, де він здобував досвід пастирства, проповіді й адміністративного служіння.
На початку XVIII століття Рафаїл Заборовський отримав єпископську хіротонію. Він служив у кількох єпархіях, залишаючи по собі пам’ять як мудрий і водночас вимогливий архіпастир. Особливою рисою його діяльності була увага до освіти та виховання духовенства. Він розумів, що майбутнє Церкви залежить від рівня підготовки її пастирів, від їхньої віри та освіченості.
Митрополит Київський (1731–1747)
У 1731 році Рафаїл Заборовський був призначений митрополитом Київським. Це було надзвичайно відповідальне служіння, адже саме Київська митрополія мала величезний вплив у православному світі. За часів його керівництва Церква в Україні переживала непрості відносини з московською владою та синодом. Митрополиту доводилося проявляти дипломатичність і водночас твердість у відстоюванні духовної автономії.
Одним із найбільших досягнень Рафаїла Заборовського стало відродження та підтримка Києво-Могилянської академії. Він сприяв відкриттю нових кафедр та зміцненню матеріальної бази закладу. Академія отримала кошти на стипендії для студентів із бідних родин. Була розширена бібліотека та налагоджена робота друкарні. Саме завдяки його старанням Київ залишався духовним і науковим центром православного світу.
Митрополит Рафаїл Заборовський доклав великих зусиль для відновлення храмів і монастирів: Софійський собор у Києві набув нового оздоблення. Києво-Печерська лавра зміцнилася архітектурно й духовно. Зведено численні церкви у стилі українського бароко. Його будівницька діяльність залишила по собі величезну культурну спадщину, якою ми милуємося й сьогодні.
Рафаїл Заборовський був не лише адміністратором, а й духовним наставником. Він виголошував проповіді, надсилав пастирські послання, звертаючись до духовенства та мирян. Основними темами його проповідей були: вірність Христові; моральна чистота; важливість освіти; любов до Батьківщини. Він бачив у Православ’ї основу духовного життя українського народу.
Митрополит служив до останнього подиху. У 1747 році він відійшов до Господа. Його поховали у Києві, а пам’ять про нього збереглася в серцях духовенства і вірян.
Сьогодні постать митрополита Рафаїла Заборовського є символом духовного відродження. Його приклад нагадує, що справжній пастир повинен бути і мудрим учителем, і турботливим батьком, і невтомним будівничим Церкви. Його спадщина актуальна й нині: любов до освіти та науки; відстоювання православної ідентичності; жертовність у служінні.
Митрополит Рафаїл Заборовський був не лише церковним ієрархом, а й справжнім духовним будівничим. Його діяльність залишила глибокий слід у церковному житті, культурі та науці України XVIII століття. Сьогодні ми згадуємо його як пастиря, що поєднав віру, мудрість і любов до людей.