×

Святий апостол і євангеліст Лука

апостол Лука

Свята церква 31-го жовтня вшановує пам’ять святого євангеліста Луки. Він народився в сирійському місті Антіохії. Батьки його не належали до єврейського племені: про це свідчить частково саме ім’я Лука, скорочене від латинського слова Лукан, а особливо одне місце з послання апостола Павла до колосян, де святий Павло ясно відокремлює Луку від “сущих від обрізання”, тобто юдеїв (Кол. 4, 10-15). У своїх писаннях Лука, однак, виявляє ґрунтовну обізнаність із законом Мойсеєвим і юдейськими звичаями; тому можна вважати, що Лука ще до свого навернення до Христа вже прийняв юдейську віру. Крім того, на своїй батьківщині, що славилася розквітом наук і мистецтв, Лука збагатився знанням різних наук. Із послання апостола Павла до колосян ми бачимо, що Лука опановував лікарське мистецтво; передання ж свідчить, що він був і живописцем. Поза сумнівом також, що він в цілому здобув хорошу освіту, тому що грецька мова його писань набагато чистіша і правильніша, ніж мова інших новозавітних письменників.

Коли чутка про чудеса і вчення Господа Ісуса Христа розповсюдилася з Галілеї по всій Сирії і всіх навколишніх місцях, тоді й Лука прибув з Антіохії в Галілею, де Господь Ісус Христос почав сіяти насіння Свого спасительного вчення (Мф. 4, 24-25; Лк. 4, 37). Насіння це знайшло для себе в серці Луки добрий ґрунт і принесло стократний плід. Незабаром святий Лука був удостоєний зарахування до собору 70-ти апостолів Христових і, отримавши від Господа напучення і владу творити чудеса, став ходити “перед лицем” Господа Ісуса Христа, проповідуючи про настання Царства Божого і готуючи путь Христу Спасителю.

В останні дні земного життя Спасителя, коли з розп’яттям  Пастиря розсіялися і вівці Його стада, святий Лука перебував у Єрусалимі, сумуючи і плачучи за своїм Господом, Який прийняв добровільне страждання.

 

Ймовірно, під час розп’яття Його, у числі інших, тих, що знали Ісуса, стояв і Лука “віддалік” і зі скорботою поглядав на Розіп’ятого (Лк. 23, 49). Але незабаром скорбота його змінилася радістю, бо Воскреслий Господь у день Свого воскресіння втішив Луку, удостоївши його Свого явлення і бесіди, про що з особливими подробицями і жвавістю повідомляє сам Лука в своєму Євангелії.

 

Сумуючи через смерть свого Вчителя і дивуючись Його воскресінню, про яке його повідомили жінки-мироносиці (жони-мироносиці), йшов Лука з іншим учеником Господа – Клеопою – з Єрусалима в Еммаус і дорогою в це селище удостоївся стати супутником Того, Хто є “путь, і істина, і життя” (Ін. 14, б). Обидва ученики йшли і розмовляли один з одним, коли до них наблизився Сам Ісус і пішов з ними. Господь явився їм, за оповіддю євангеліста Марка, “в іншому образі” (Мк. 16, 12), а не в тому вигляді, в якому вони знали Його раніше. Крім того, за особливим влаштуванням Божим, “очі їхні були стримані” (Лк. 24, 16), так що вони не могли впізнати Господа, Який явився. Вони подумали, що з ними йде один з богомольців, які ходили на свято Пасхи в Єрусалим.

— Про що це ви, йдучи, розмірковуєте і чому ви сумні? — запитав їх Господь.

На це Клеопа відказав:

— Невже Ти, один з тих, що прийшли в Єрусалим, не знаєш про те, що сталося в ньому цими днями?

— Про що? — запитав знову Ісус.

— Що сталося з Ісусом Назарянином, — відповіли вони, — Який був пророком, сильним у ділі і слові перед Богом і всіма людьми; як видали Його первосвященики і начальники наші для засудження на смерть і розіп’яли Його. А ми сподівалися, — продовжували ученики, — що Він — Той, Який повинен визволити Ізраїль; але ось уже третій день, як це сталося. Але й деякі жінки з наших здивували нас: вони були вранці біля гробу і не знайшли тіла Його, і, прийшовши, сказали, що вони бачили ангелів, які говорили, що Він живий. І пішли деякі з наших до гробу, і побачили те, що й жінки розповідали, але Його не бачили.

Тоді Господь сказав їм:
— О нерозумні і мляві серцем, щоб вірувати всьому, що передбачали пророки! Чи не так належало постраждати Христу й увійти у славу Свою?

І, почавши від Мойсея, Христос Господь зі всіх пророків пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні.

Так розмовляючи з Господом, ученики непомітно наблизилися до Еммауса, і оскільки їм приємна була бесіда, а їхній Супутник мав намір, очевидно, йти далі, то вони почали просити Його залишитися з ними.

— Залишся з нами, бо вже вечоріє, — говорили вони Йому.

І Він увійшов до селища, і зупинився з ними в одному будинку. Коли ж Він возлежав з ними під час вечері, то, узявши зі столу хліб, благословив, переломив і подав їм. Як тільки Господь зробив це, ученики відразу ж Його впізнали. Ймовірно, що так Господь і раніше робив перед учениками, а крім того, вони могли впізнати Його за тими ранами від цвяхів, які вони помітили на Його руках. Але в цей час Господь став невидимим для них, і вони сказали один одному:

— Чи не палало в нас серце наше, коли Він говорив нам у дорозі і коли пояснював нам Писання (Лк. 24, 17-32)?

Бажаючи поділитися своєю радістю з іншими учениками Господа, Лука і Клеопа відразу ж встали і вирушили в Єрусалим. Там вони знайшли зібраних в одному домі апостолів та інших учеників і, звичайно, зразу ж сповістили їм, що Христос воскрес і що вони бачили Його, і розмовляли з Ним. Апостоли зі свого боку втішили їх, сказавши, що Господь воскрес воістину і явився Симонові.

 

Потім Лука та Клеопа докладно розповіли апостолам про все, що трапилося з ними в дорозі і про те, як вони впізнали Христа Господа в переломленні хліба. Під час цієї розмови несподівано серед апостолів явився Сам Воскреслий Господь, сказав їм: “Мир вам” – і заспокоїв їхні збентежені серця. Для запевнення ж тих, які думали, що бачать перед собою тільки дух свого померлого Вчителя, Господь показав рани від цвяхів на руках і ногах Своїх і спожив їжі. Євангеліст Лука тут знову удостоївся почути від Господа роз’яснення всього, що сказане про Нього у Священному Писанні Старого Завіту, і отримав дар розуміння Писання (Лк. 24, 18-49).

 

Після вознесіння Господнього святий Лука перебував деякий час разом з іншими апостолами в Єрусалимі, але потім, за свідченням передання, пішов на свою батьківщину, в Антіохію, де вже було багато християн. Дорогою туди він прийшов із проповіддю у місто Севастію, де знаходилися нетлінні мощі святого Івана Хрестителя. Йдучи з Севастії, святий Лука хотів було взяти їх з собою на батьківщину, але тамтешні християни, які ревно шанували Хрестителя Господнього, не дозволили Луці взяти його святі мощі. Тоді святий Лука взяв від них праву руку, під яку колись схилив голову Свою Христос, приймаючи хрещення від Іоана. З цим безцінним скарбом святий Лука прибув на свою батьківщину, на велику радість антіохійських християн.

 

Залишив Антіохію він тільки тоді, коли став супутником і співпрацівником святого апостола Павла, який, за оповідями деяких давніх письменників, доводився йому навіть родичем. Це сталося, між іншим, уже під час другої апостольської подорожі святого Павла. У цей час святий Лука разом з апостолом Павлом пішов на проповідь у Грецію і був залишений ним для утвердження і влаштування Церкви в македонському місті Филипах; святий Лука з того часу, протягом декількох років, трудився у справі розповсюдження християнства в Македонії.

 

Коли ж апостол Павло в кінці третьої своєї апостольської подорожі знову відвідав Филипи, Лука, за його дорученням і будучи обраний всіма віруючими, пішов у Коринф для збору милостині на користь бідних християн Палестини. Зібравши милостиню, святий Лука з апостолом Павлом вирушив до Палестини, відвідуючи на шляху церкви, що знаходилися на островах архіпелагу, на берегах Малої Азії, у Фінікії та Юдеї. Коли апостол Павло був взятий під варту в палестинському місті Кесарії, святий Лука залишався при ньому. Не покинув він апостола Павла й тоді, коли той був відправлений до Риму на суд кесаря. Він разом з апостолом Павлом переносив усі труднощі подорожі морем, наражався на небезпеку втратити навіть життя.

 

Прибувши в Рим, святий Лука також був з апостолом Павлом і разом з Марком, Аристархом і деякими іншими супутниками апостола проповідував Христа в цій столиці стародавнього світу. У Римі святий Лука написав своє Євангеліє і книгу Діянь святих апостолів. У Євангелії він описав земне життя Господа нашого Ісуса Христа не тільки на основі того, що сам бачив і чув, але й беручи до уваги все те, що “передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова” (Лк. 1, 2). Святий апостол Павло керував ним у цій справі і потім схвалив написане святим Лукою Євангеліє. Також і книга Діянь апостольських була написана, як розповідає церковне передання, за велінням апостола Павла.

 

Після дворічного ув’язнення апостол Павло був звільнений; залишивши Рим, він відвідав деякі із заснованих ним раніше Церков. Святий Лука і тепер також супроводжував його. Через деякий час імператор Нерон підняв у Римі люте гоніння на християн. Апостол Павло вдруге прибув до Риму, щоб своїм словом і прикладом підбадьорити і підтримати гнану Церкву, і, якщо угодно буде Богові, розділити з віруючими вінець мученицький. Він був схоплений язичниками і закутий у кайдани. Святий Лука і тепер не залишив свого вчителя, і один тільки зі всіх співпрацівників апостола був біля нього в час такий тяжкий, що апостол порівнював себе з жертвою, приреченою на заколення. “Я вже стаю жертвою, – писав апостол Павло своєму учню Тимофію, – і час мого відходу настав… постарайся прийти до мене скоро. Бо Димас залишив мене, полюбивши нинішній вік, і пішов до Солуня, Крискент – до Галатії, Тит – до Далматії; один Лука зі мною”.

 

Дуже ймовірно, що Лука був свідком і мученицької кончини апостола Павла в Римі. Після кончини апостола Павла святий Лука, як розповідає церковне передання, благовіствував Христа в Італії, Далмації, Галлії, а особливо – в Македонії, в якій він і раніше трудився декілька років, а також і в сусідній з Македонією Ахаїї.

 

Уже в глибокій старості апостол Лука вирушив до віддаленого Єгипту, багато потрудився там та переніс чимало гіркот заради слави святого імені Ісусового. Він прийшов у Єгипет, пройшовши всю Лівію, і в Єгипті, у Фіваїді, багатьох навернув до Христа.

 

У місті Александрії він висвятив на єпископа такого собі Авілія на місце Анніана, рукопокладеного євангелістом Марком і який проходив своє служіння 22 роки. Повернувшись до Греції, він знову влаштовував там, – переважно в провінції Беотії, – церкви, висвячував священиків і дияконів, зціляв хворих тілесно і душевно. Подібно до свого товариша і керівника – апостола Павла, святий Лука “подвигом добрим трудився, путь свою звершив і віру зберіг”.

 

Помер він у віці 84-х років від народження, в Ахаїї, мученицькою смертю, будучи повішеним через брак хреста на оливковому дереві. Чесне тіло його було поховане у Фівах – головному місті Беотії, де його святі мощі, які подавали багато зцілень, перебували до другої половини четвертого століття, а потім були перенесені в столицю Східної імперії – Константинополь.

 

Про місцезнаходження мощей святого апостола Луки стало відомо в четвертому столітті за тими зціленнями, які там звершувалися. Особливо багато зцілень отримували ті, хто страждав хворобою очей. Син рівноапостольного Константина Великого, імператор Констанцій, узнавши від одного Ахайського єпископа, що тіло святого Луки спочиває у Фівах, послав правителя Єгипту Артемія перенести мощі святого Луки в столицю, і той з великим торжеством здійснив це.

 

Під час перенесення святих мощей Луки з берега моря у храм звершилося таке чудо. Такий собі Анатолій, євнух (з царських постільників), був невиліковно хворий. Він багато витратив грошей на лікарів, але зцілення отримати не міг, і тепер, з вірою в чудодійну силу чесних мощей апостола Луки, почав благати святого про зцілення. При цьому він підійшов до чесної раки святого і, скільки в нього було сил, допомагав нести її. І що ж? Хвороба залишила його, як тільки він пройшов так декілька кроків. Після цього він з радістю ніс чесну раку до храму Святих апостолів, де мощі святого Луки були покладені під престолом, разом з мощами святих апостолів Андрія і Тимофія. Тут святі мощі були джерелом чудес і з особливою любов’ю були шановані православними християнами.

 

Давні історики Церкви повідомляють, що святий Лука, задовольняючи благочестиве бажання перших християн, перший написав фарбами образ Пресвятої Богородиці, Яка тримає на руках Своїх Предвічне Немовля, Господа нашого Ісуса Христа, а потім написав й інші дві ікони Пресвятої Богородиці і приніс їх на благий розсуд Богоматері. Вона ж, подивившись на ці ікони, сказала: “Благодать Того, Хто народився від Мене, і Моя милість з цими іконами нехай буде!”

 

Святий Лука написав також на дошках і зображення святих первоверховних апостолів Петра і Павла і цим поклав початок добрій і достохвальній справі – писанню святих ікон на славу Божу, Богоматері і всіх святих, на прикрашення святих церков і на спасіння віруючих, які побожно шанують ці святі ікони.

5.00 avg. rating (99% score) - 6 votes

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: