×

Праведний Іоан Руський

Вперше ця стаття потряпила на сайт на 26-му році Незалежності України. Нам всім ще доведеться зробити багато роботи як по розбудові власної держави, так і по розбудові власної мови. Відповідні інституції поки працюють погано, і звідти певний каламбур в написі власних назв. Святий, про якого йдеться в цій статті – один з найкращих прикладів того, які проблеми із власними назвами в нас є. Іоана Руського в різних джерелах ще називають Іваном, Йоаном, Іоанном. А завдяки його походженню (з Русі) доволі часто Русин. Тобто до восьми (!) комбінацій. Будемо молитись і до святого Іоана, щоб допоміг українцям здобути єдиний уніфікований і визнаний усіма правопис. А ми писатимемо так, як було написано в джерелі, з якого ми взяли цю статтю (archangel.kiev.ua.).

Коли людина потрапляє закордон, тим паче залишається жити за межами рідної землі, то як би нам не хотілося заперечити той факт, але поступово проймається звичаями країни, у якій живе. Очевидно, що в такий спосіб виявляється і повага до традицій народу-господаря, і бажання гостя освоїтися, призвичаїтися до нових умов. Та для тих, хто залишається на батьківщині, вихідці так і залишаться земляками, не зважаючи на те, під яким небом трапиться нагода зустріти співвітчизника. Так, наприклад, святого Димитрія Ростовського переважна більшість сприймають представником російської культури, але ж українці зберігають в пам’яті людській його славне козацьке походження. Тому і шанують його в місті Макарові, де він народився, і на українській землі зводяться храми на честь цього святого, і знаємо, що він — українець…

В червні місяці, 9 числа за новим стилем Православна Церква вшановує світлу пам’ять угодника Божого, котрого також єднають з українською землею родинні зв’язки. В цей день ми молитовно звертаємося до праведного Іоана Руського або, як називають його інакше — Русина. Не збереглося достеменних відомостей про його фактичне місце народження, та усі без винятку життєписи стверджують, що він походив з України (Малоросії, як пишуть російські агіографи). Імовірною датою його появи на світ багато дослідників вважають 1690 рік.

Початок XVIII століття в історії України, яка на той час перебувала у складі Російської імперії, ознаменований російсько-турецькою війною. На той час майбутній угодник Божий досяг повноліття і був покликаний до військової служби в армії Петра Першого. В результаті невдалого Прутського військового походу 1711 року, коли мало не загинув сам імператор Петро, багато воїнів потрапили в полон. Серед тих невільників був і наш земляк Іоан Руський. Незавидною була доля полонених християн. Для турків вони були предметом насміхань та ненависті. Турки називали їх презирливим словом «кяфирин», що означає «нечистий». Першою справою, щодо християн-невільників отомани вважали примусити їх зректися віри у Христа. Для цього не гребували жодними засобами: одних спокушали обіцянками не тільки зберегти життя, але й досягнути певного високого положення в суспільстві, інших залякували погрозами катувань, третіх жорстоко мучили, щоб хоча б примусити скривавленими устами промовити слово «відрікаюся»…

Іоан, потрапивши в полон, був проданий в рабство начальнику турецької кінноти на ім’я Ага. Господар привіз невільника Іоана в своє містечко в Кападокії, котре називалося турецькою мовою Уркюб або грецькою — Прокопіон. Те, що терпіли інші поневолені воїни-християни, те ж саме випало і на долю Іоана. Важко собі навіть уявити наскільки духовно сильною повинна бути людина, щоб зберегти здоровий глузд і не впасти у відчай, не зневіритися, коли читаємо, що турки не просто принижували Іоана, прямо плювали на нього, кидали в нечистоти, жорстоко били, йому ще й вдягли на голову розжарений залізний шолом, спаливши волосся та шкіру. Все терпів, все мужньо переносив святий мученик. З його уст не зірвалося благання припинити катування, лише тверде і непохитне сповідання: «Християнином я народився, християнином і помру».

Господар Іоана призначив йому виконувати різноманітну господарську роботу. Він побачив, що полонений досить працьовитий, ретельний, а тому через деякий час ставлення господаря до свого раба змінилося. Турок Ага змирився з тим, що не може нічого вдіяти із твердим сповіданням православної віри, яке було в Іоана. Можливо, навіть це викликало повагу в очах мусульманина, коли він бачив, через які тілесні муки проходить його невільник, але не відступає від віри своїх батьків. Господар призначив Іоану працювати в конюшні. Праведник знайшов прихисток і місце для відпочинку від денних трудів у кутку конюшні, дякуючи Богові за те, що Він, подібно до Христа, покладеного в яслах, має таке ж саме ложе. Лагідний норов і працьовитість Іоана навіть коней робили прихильними до нього: тварини чекали його приходу, коли він працював надворі, а коли повертався, то іржанням виявляли свою радість, ніби розмовляючи з ним.

Святий Іоан вів життя, подібне до чернечого подвигу: мало спав, вельми помірно харчувався, вживаючи найбільш невибагливу їжу, багато молився. Вночі конюшня повнилася словами молитов праведника і сморід, ніби змінювався на приємні пахощі під час цього. «Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться…» — звучали слова псалмів, багато з яких Іоан знав напам’ять, бо батьки виховували його в християнському благочесті, прививаючи любов до вивчення Священного Писання. Неподалік на високій горі у печері знаходилася християнська церква на честь святого великомученика Юрія Переможця. Святий Іоан часто приходив туди крадькома, щоб читати молитви із всенічного бдіння та приступав щосуботи до Святого Причастя.

Господь зважив на Свого вірного раба та вчинив так, що інші раби та слуги Аги перестали знущатися над Іоаном. А надто вже тоді, коли господар християнина-невільника розбагатів і своє матеріальне становище пов’язував із тим, що надав притулок у своєму домі праведнику.

Для мусульманина справою честі є хадж — звершення паломництва в Мекку. Набувши матеріальних статків, турок Ага вирушив у дорогу. Після відходу хазяїна з дому його дружина-туркеня влаштувала обід, на який запросила багатьох родичів та друзів, щоб разом порадіти за чоловіка та помолитися за його успішне повернення додому. Багато вишуканих наїдків подали до столу, а серед них і улюблену страву господаря — плов. Звертаючись до Іоана, господиня дому сказала: «Який радий був би твій господар, Іване, якби він був тут з нами і зміг спожити цей плов!» Праведник із своєю постійною простотою попросив у дружини Аги таріль, наповнену пловом, сказавши, що передасть її господареві в Мекку. Саму господиню дому та гостей потішили ці слова Іоана, вони подумали, що це був жарт. Але коли сам Ага повернувся з мандрівки, стало зрозуміло, що всі вони певною мірою були причетні до чуда. Господар розповідав, що коли він повернувся із мечеті в дім, де зупинився на ночівлю, то знайшов у кімнаті на столі таріль із пловом, ще гарячим. Більше того, на самій тарелі було викарбуване ім’я Аги, як і на всьому посуді в його домі. Вістка про чудо швидко облетіла околиці Прокопіона. Вже ніхто не смів насміхатися над Іоаном та ображати його. І християни, і турки стали вважати його великим праведником. Але це не змінило способу життя святого. Він, як і раніше, продовжував жити на конюшні, виконувати роботу по господарству та незмінно провадити християнський спосіб життя. За словом Господнім: «Віддавайте кесарю кесареве, а Богові — Боже» праведний сповідник Іоан поділяв свій час, присвячуючи його роботі та молитві.

На схилі свого життя праведник важко захворів. Мабуть, ніхто не очікував його близької кончини, бо прожив на світі Іоан Руський близько 40 років. В тій же конюшні, де він стяжав благодать Святого Духа завдяки постійним трудам і молитвам, сповідник віри Христової лежав, очікуючи свого відходу до Господа. Розуміючи, що він проживає останні миті свого життя, праведний Іоан побажав перед смертю прийняти Святе Причастя і попросив, щоб покликали православного священика. Та через фанатичні настрої турків проти християнства взагалі служитель вівтаря побоявся відкрито прийти, щоб причастити Іоана в домі мусульманина Аги. Священик вдався до дивного, на перший погляд, способу — передав Іоанові яблуко, в якому заховав часточку для Причастя. Очевидно, Промисел Божий так врозумив священнослужителя виконати свій священний обов’язок перед помираючим. Причастившись, святий сповідник відійшов до Господа. Сталося це 9 червня (27 травня за старим стилем) 1730 року.

Покійного Іоана хоронили спільно християни, мусульмани та представники вірменської общини. Ніби на короткий час смерть праведника примирила між собою супротивників. Дуже швидко серед місцевих греків Іоана Руського стали вважати святим. Скоро місце поховання святого Іоана перетворилося на місце паломництва для усієї Кападокії.

Через три з половиною роки священник храму великомученика Юрія, де причащався за життя сповідник Христів Іоан, сподобився бачити святого у видінні. Було сказано, що тіло за цей час не зотліло. Пізніше над місцем поховання з’явився стовп сліпучого світла. Християни зрозуміли, що це ознака того, що Бог бажає відкрити світові нетлінні рештки угодника Свого. І справді, виявилося, що тіло святого Іоана зовсім не піддалося тлінню.

У 1832 році підчас повстання проти султана Махмуда ІІ воєначальника Ібрагім-паші в Прокопіон вдерлися слуги султана, грабуючи і нищачи усе на своєму шляху. Не знайшовши в храмі великомученика Юрія нічого цінного, турки, насміхаючись над християнами, хотіли спалити святі мощі. Двічі розпалювали вогнище, але мощі дивним чином опинялися в храмі. Втретє, коли вогонь все-таки торкнувся святині, загарбники побачили святого живим, що грізно говорив до них, докоряючи. Це налякало яничарів і вони покинули село, не забравши з собою нічого з того, що було награбоване.

Так сталося, що після поразки греків у війні з турками грецьке етнічне населення Прокопіона емігрувало для проживання на острів Евбея. Там у 1930 році звели храм на честь праведного Іоана Руського, де й зберігаються його мощі до сьогодні. Щоденно до нього приходять сотні паломників з усього світу. В 1962 році за рішенням Церкви та Грецької держави був прийнятий закон про створення товариства на честь праведного Іоана Руського, збудовано два пансіонати: один для прийняття паломників, інший — для потреб товариства. Створено два сирітських притулки в Халкіді та Неоартакі, студентський гуртожиток, дитячий табір на тисячу місць та інші заклади.

В 1962 році праведний Іоан Руський був внесений в святці і Православною Церквою на теренах Руси. Цей святий є прекрасним прикладом «життя в Бозі», оскільки своїм життям і чудесами відкриває божественну силу, веде нас до духовного пізнання та святості життя. Своїм прикладом допомагає він осягнути свободу, яка надихає цілі народи до праведності.

5.00 avg. rating (96% score) - 1 vote

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: