Народився Іов Почаївський (у миру Іван Залізо) приблизно у 1551 році в побожній сім’ї на Покутті в Галичині. З дитинства прагнув духовного життя: у десять років залишив батьківський дім і вступив до Преображенського Угорницького монастиря. Тут юнак так глибоко перейнявся чернечими традиціями, що вже у 12 років був пострижений у монахи під іменем Іов.
З раннього віку він дивував братію своєю аскезою та благочестям, і в 30 років отримав священицький сан. Учень преподобного, Досифей, залишив житіє, в якому згадував, що Іов прийняв велику схиму з поверненням імені Іоанн — на честь Іоанна Хрестителя.
Слава про святого поширилася по Волині та всій Україні. До нього зверталися не лише прості люди, а й впливові вельможі, зокрема князь Костянтин Острозький. Завдяки йому Іов у 1582 році очолив Дубнівський Хресто-Воздвиженський монастир. Протягом двадцяти років він ніс послух ігумена, проте згодом відійшов у Почаїв, де поселився в печері неподалік Успенської церкви.
Братія обрала його настоятелем Почаївської обителі. Ігумен поєднував духовні подвиги з повсякденними трудами: саджав дерева, укріплював греблі, копав криницю глибиною 49 метрів. Виснажуючи тіло постом і молитвою, він залишався прикладом смирення та любові. Відомий випадок, коли Іов упіймав злодія на крадіжці зерна — замість докорів він допоміг йому підняти мішок, а лише нагадав про Божий суд.
У 1623 році протестант Фірлей напав на Почаївський монастир, пограбував його й навіть забрав чудотворну ікону Божої Матері. Знущання закінчилося Божим покаранням: жінку Фірлея, яку він примусив до блюзнірського дійства, вразив демон, і тільки після повернення святині вона зцілилася.
Преподобний Іов доклав величезних зусиль для розвитку Почаївської обителі. Він користувався друкарнею, заснованою Анною Гойською, щоб видавати православні книги. Особисто працював над текстами, робив виписки з творів святих отців.
Його духовна сила проявилася і в усамітненні: у вузькій печері, де неможливо було ані сісти, ані лягти, він проводив дні й ночі в пості та молитві. За труди Господь дарував йому довге життя — рівно сто років.
Перед смертю, що настала 28 жовтня 1651 року, Іов провістив братії відхід, відслужив літургію, причастився, дав настанови й відійшов до Господа. У 1659 році, після видінь київського митрополита Діонісія Балабана, мощі святого відкрили нетлінними та благоуханними, перенісши їх до храму Почаївської лаври.
Пам’ять преподобного Іова Почаївського Церква відзначає тричі на рік: 6 травня, 28 серпня та 28 жовтня.