×

Святий Петро Калнишевський

Священний синод УПЦ МП від 23 грудня розглянув рапорт голови Синодальної комісії з канонізації святих архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна, на основі чого благословив місцеве прославлення та шанування в межах Запорізької єпархії останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. Нагадаємо, що УПЦ КП канонізувала святого в 2008-му році і день свята в усіх храмах КП святкується 14-го жовтня.

Святий праведний Петро Калнишевський народився в день пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла 12 липня 1691 року. Його малою батьківщиною стала Лівобережна Україна, тодішнє прикордоння між Московським царством і Річчю Посполитою, село Пустовійтівка (тепер Роменського району Сумської області). Він був найстаршим сином, але не єдиним, в козацькій родині Івана Калнишевського.

Перші докладні відомості про угодника Божого Петра датуються тільки 1754 роком, коли йому вже було близько 50 літ від народження. З нечисленних відомостей дізнаємося, що святий Петро був освіченою, як на той час, людиною, мав великий потяг до книг, любив їх читати і навіть прикрашати. Серед книг за найкоштовніший скарб він мав Євангеліє, вартістю 1 тисяча карбованців. На його оздобу золотом, сріблом та коштовним камінням святий праведний Петро витратив ще 500 карбованців.

Вперше праведний Петро Калнишевський очолив Запорізьку Січ у 1762 році, перебуваючи на цій посаді менше року. У вересні 1762 року він, разом з військовим січовим писарем Іваном Глобою, зустрівся в Москві з царицею Катериною ІІ. Відтоді, мабуть, праведник Божий став нелюбим цій імператриці – новій Єзавелі та Євдоксії, бо з посади кошового отамана його на деякий час усунули. Вдруге його обрали у січні 1765 року, всупереч царській волі, аж до зруйнування Січі, тобто на 10 років підряд – «чого з роду-віку не бувало», бо зазвичай кошові отамани Січі змінювалися через кілька років.

Останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський був глибоко віруючою людиною і багато допомагав церквам і монастирям України. За все своє життя він лише особистим коштом спорудив з десяток церков на Роменщині, у Києві, на Запоріжжі, робив їм щедрі дари. При всіх 16 церквах, що діяли на землях «Вольностей Війська Запорозького» були церковно-парафіяльні та підвищеного типу школи. При храмах були шпиталі для немічних, старих і хворих, які утримувались на кошт святого праведника. Цим він ревно виконував заповідь Христову: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мф. 5,7).

Бажаючи утвердити свою владу над Україною імператриця Катерина ІІ своїм указом 1764 року ліквідувала гетьманство, а 1775 року наказала ліквідувати й Запорізьку Січ. В ніч на 4 червня (17 червня за новим стилем) 1775 року 100-тисячна царська армія оточила Січ – невелике містечко, з одною церквою, 38-ма будівлями, 5-ма козацькими, майстровими і торговими будинками. На той час у Січі перебувало лише декілька сот душ, решта козаків знаходилася на паланках, промислах, по городах. Сили були надто нерівні, але козаки бралися боронити свою Запорозьку вольницю.

84-річний кошовий отаман Петро Калнишевський розумів приреченість будь-якого опору. Будучи до глибини душі православним, праведний Петро Калнишевський не хотів пролиття християнської крови. Проте козаки рвалися в бій:« – Та позволь, позволь, пане кошовий, нам на башти стати. Та не позволиш з тесаками – позволь з кулаками… Ой крикнув же та Калниш кошовий, на Покровській дзвіниці: – Ой кидайте ж ви, славні запорожці, і пістолі, й рушниці. Та й не позволю, славні козаченьки, вам на башти стати. Ой не позволю крівцю християнську марно проливати», – так співалося в одній пісні, де велика християнська любов Петра Калнишевського стала народною думою.

Це був великий подвиг любові, миротворництва, про який Господь наш Ісус Христос сказав: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5,9). Так праведний слуга Божий Петро сином Всевишнього назвався. Але цим він ще більше став ненависний цариці – гонительниці та мучительниці святителя Арсенія Мацієвича, митрополита Ростовського. За наказом цариці праведного Петра було заслано в Соловецький монастир. На пропозицію фаворита цариці Потьомкіна, Синод вказав монастирським властям, щоб «содержаны были узники сии (отаман і старшина) безвыпускно из монастырей й удалены бы были не только от переписок, но й от всякого с посторонними людьми обращения».

Своїм життям праведний Петро уподібнився Іову Багатостраждальному, бо Господь і для нього допустив такі самі випробування, щоб вічного блаженства став достойним. Петро Калнишевський мав усе – владу і багатства, але всього цього позбувся і 25 літ був мучений важкими умовами життя, бо обрав правду, тісний і тернистий шлях страждань і зненавидів беззаконня.

Відомо, що праведний Петро Калнишевський хотів дожити кінець життя свого у Межигірському Спасо-Преображенському монастирі, але злонаміри сильних світу цього розпорядилися по-іншому. Петро Калнишевський доживав свого страдницького життя в кам’яному напівпідвальному сирому холодному казематі. Очевидці так описували камеру ув’язненого праведника: «Перед нами маленькі, аршина в два, двері з крихітним віконечком посередині: двері ці ведуть до житла в’язня, куди і ми входимо. Воно має форму лежачого урізаного конуса з цегли завдовжки аршина чотири, завширшки сажень, висоти при вході три аршини, у вузькому кінці – півтора. При вході праворуч ми бачимо лаву-ложе в’язня… На другому боці – залишки розламаної печі. Стінки… сирі, плісняві, повітря затхле, сперте. У вузькому кінці кімнати знаходиться маленьке віконце вершків шість у квадраті, промінь світла, наче крадькома, через три рами і двоє грат тьмяно освітлює цей страшний каземат. При такому світлі читати можна було в найсвітліші дні й то з великим напруженням зору. Якщо ув’язнений пробував крізь це вікно подивитися на світ Божий, то його погляду відкривалося саме кладовище, що знаходиться просто перед вікном. Тому, хто пробув близько півгодини в задушливій атмосфері каземату, стає душно, кров приливає до голови, з’являється якесь безмежне відчуття страху».

Тюремний режим праведного Петра Калнишевського відзначався особливою суворістю. За переказами останнього кошового виводили з камери до церкви лише тричі на рік – на Великдень, Преображення і Різдво. Але в архівах не знайдено підтвердження навіть цього.

Лише указом нового імператора Олександра І від 2 квітня 1801 року святому Петру Калнишевському було «дароване прощення» і надане право обрати собі місце проживання на свободі за власним бажанням.

Старожили монастиря розповідали, що «після Калнишевського залишилося в камері понад два аршини нечистот, що, просидівши у в’язниці такий тривалий час він здичавів, став похмурий і втратив зір; що в нього, як у звіра виросли пазурі, довга борода і весь одяг на ньому, кафтан з гудзиками, розпався на шматки і спадав з плечей». Від нього тхнуло землею, але він не стратив розуму. Протягом всього часу ув’язнення праведник був одягнений у козацьке вбрання і завжди розмовляв українською мовою. Поводив він себе смиренно і побожно, чим здобув повагу чернецтва.

Останній кошовий отаман Запорізької Січі святий праведний Петро Калнишевський відмовився повертатися в Україну. 7 червня 1801 року він у листі до архангельського губернатора Мезенцева не без іронії дякує за звільнення і просить дозволити йому «в обителі сій чекати з спокійним духом кінця свого життя, що наближається, бо за 25 років перебування в ув’язненні він до монастиря цілком звик, а свободою і тут насолоджуюся повною мірою». Так, зрештою, сповнилося бажання його дожити вік у монастирі.

Святий праведний Петро Багатостраждальний відійшов до Господа 31 жовтня (13 листопада) 1803 року. Ченці монастиря поховали його на почесному місці – на південному подвір’ї Спасо-Преображенського собору при Успенській церкві. А в 1856 році на могилі Петра Калнишевського встановили плиту, викарбувавши в єпитафії короткий обрис життя кошового: «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей грозной Сечи казаков отамана Петра Калнышевского, сосланного в сию обитель по высочайшему повелению, снова быв освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу, 112 лет от роду, смертью благочестивою, доброю». Після того, як у 20-х – 30-х роках ХХ ст. на монастирському цвинтарі були влаштовані табірні городи, місце могили праведника було загублене, але до наших днів дійшла надмогильна плита з написом.

Своїм життям праведний Петро показав приклад смирення і терпіння, великої любові до Бога і свого народу та краю. Він воістину був справжнім миротворцем, а в любові до народу свого був подібний до святого апостола Павла, який писав: «Я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних по плоті» (Рим. 9, 3). Так само і святий цей праведник мав велику любов до свого народу по плоті. Тому і вибрав страждання, щоб перемогти неправду і беззаконня. Ув’язнився, щоб визволитись. Смирився, щоб піднятися. «О глибино багатства, і премудрості, і розуму Божого? Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його! Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому? Або хто дав Йому наперед, щоб Він мав віддати? Бо все від Нього, Ним і для Нього, Йому слава повіки, амінь». (Рим. 11, 33-36).

З матеріалами hram.lviv.ua

4.50 avg. rating (89% score) - 2 votes

2 коментарів до “Святий Петро Калнишевський

  • Клим
    Бер 15, 2016 at 1:16 pm

    …”Ой крикнув же та Калниш кошовий, на Покровській дзвіниці: – Ой кидайте ж ви, славні запорожці, і пістолі, й рушниці. Та й не позволю, славні козаченьки, вам на башти стати. Ой не позволю крівцю християнську марно проливати»…..
    Тут пишуть що це велика чеснота та милостивість останнього кошового отамана. Чи це так? Як для мене це зрада Січі. Добровільна безславна здача. Для справжнього козака завжди славною була смерть у бою. А як закінчив останній отаман? Як пишуть у неймовірних муках прожив залишок життя на Соловецьких островах при цьому помер у віці 113 років.
    Якщо подивитись біографію Калнишевського уважно то цікавим є факт його приятелювання з князем Потьомкіним і постійне навідування Петербургу (1755—1756, 1762, 1765) де ділилися запоріжські замлі і де такий “нелюбий” цариці Катерині ІІ отаман ,якого вона в 1762році ніби змістила з отаманства, вже у 1771 році отримав чин генерал-поручика Російської армії і став кавалером найвищого ордену Російської імперії — Андрія Первозванного за участь Запоріжського війська в россійсько-турецькій війні.
    Як пишуть тут десять років Калнишевський обирався отаманом Січі, але забувають про численні повстання козаків проти обраної старшини, влада якої більше трималась на підтримці россійських військ. Такі повстання відбувались через відірваність отаманства від козацтва і загравання з россійською владою.Намагання отримати такий же статус як і у російського дворянства. По суті через продажність козацької старшини россійському двору. Наприклад повстання сіроми (простих козаків) у 1768 році де його козаки прогнали і обрали отаманом Пилипа Филиповича . Повстання було жорстко придушено тим же Калнишевським ,який повернувся з російськими військами. Проте майже кожне подальше обрання Калнишевського супроводжувалось бунтами козаків. і підтримкою його россійськими багнетами. Але після закінчення у 1774 році російсько-турецької війни Калнишевський вже став не цікавий князю Потьомкіну і у вже у січні 1775 року за його пропозицію у Петербурзі було прийнято рішення про ліквідацію Січі і ув’язнення козацької старшини по російським монастирям щоб зачистити козацтво остаточно.Звичайно Калнишевський ще надіявся на якусь лояльність до нього Росії тому і здав Січ без бою. Але це не спрацювало.
    У 2008 році ,тобто за чісів президентства Віктора Ющенко , УПЦ КП канонізувало Калнишевського (Петро Багатостраждальний) . Співпадіння чи ні але Вікіпедія вказує на можливі родинні зв,язки Петра Калнишевського і Віктора Ющенка. Принаймні це може пояснити популяризацію Калнишевського в останні роки.

  • Сер 20, 2018 at 4:29 pm

    До нас в редакцію прийшов лист від Андрія Будакова (E-mail: buan@i.ua): “Доброго дня. У соціальних мережах за пошуком Петро Калнишевський висвітлюється гарний портрет (можливо ікона). Допоможіть дізнатися хто автор цієї роботи. Я земляк Калнишевського і у нас на його Батьківщині виникла думка створити мурал. А для цього хотілося би дозвіл автора.
    Заздалегідь вдячний Андрій Будаков, м.Ромни Сумська область. buan@i.ua“. Хтось, якщо, можливо, знає – допоможіть Андрієві, будь ласка!

Написати відповідь до Ivan Cancel reply

%d блогерам подобається це: