Апостол Варнава — одна з найяскравіших постатей перших християнських часів. Його ім’я означає «син утіхи» або «син потіхи», і це дійсно відображає його сутність. Він був людиною великого серця, готовою підтримати, примирити, захистити. Згадується в Діяннях святих апостолів як один із 70 учнів Христа, хоч і не входив до числа 12. Його справжнє ім’я — Йосип, а прізвисько Варнава дали йому апостоли за лагідну вдачу та дар утішення.
Народився Варнава на Кіпрі, у родині левитів. Отримав гарну освіту, можливо, навіть навчався разом із Савлом (майбутнім апостолом Павлом) у Гамалиїла в Єрусалимі. Після воскресіння Ісуса Варнава приймає християнство й одразу ж відзначається щирою вірою: він продає своє поле й віддає гроші апостолам, стаючи одним із перших прикладів жертовного служіння.
Саме Варнава став тим, хто прийняв Савла після його навернення до Христа. Інші побоювалися колишнього гонителя, але Варнава вірив у щирість його покаяння. Саме він привів Павла до апостолів і згодом став його супутником у першій великій місіонерській подорожі, під час якої вони заснували багато християнських громад у Малій Азії.
З Варнавою пов’язаний і початок поширення християнства серед язичників. Саме у Антіохії, де він проповідував, учнів Христових вперше назвали «християнами». Його місія була глибоко миротворчою — він умів знаходити спільну мову з різними людьми, дбав про гармонію між єврейськими та язичницькими християнами.
Останні роки Варнава провів на батьківщині, на острові Кіпр. Там він і прийняв мученицьку смерть за Христа. За переказами, його було побито камінням за проповідь віри.
Церква шанує апостола Варнаву як приклад лагідності, витримки, братньої любові та вірності Божому покликанню. Його життєвий шлях надихає християн і сьогодні бути миротворцями, служителями єдності та співчуття.