Борис і Гліб — перші святі Русі
Князі Борис і Гліб, молодші сини Володимира Великого, стали першими святими, канонізованими церквою Русі. Їх шанують як страстотерпців, чудотворців і небесних заступників Руської землі та її новохрещеного народу.
Брати загинули 1015 року під час боротьби за київський престол після смерті князя Володимира. Вони не були мучениками за віру у звичному значенні, адже стали жертвами династичної міжусобиці. Проте відмова від збройного спротиву, небажання проливати братню кров і смиренне прийняття смерті надали їхньому подвигу особливого духовного змісту.
Народне вшанування Бориса і Гліба виникло невдовзі після їхньої загибелі. До могили братів у Вишгороді приходили люди, молилися та просили про зцілення. Перекази про чудеса швидко поширилися серед населення. Імовірно, саме сильний народний культ став головною причиною їхньої канонізації.
Грецькі митрополити спочатку ставилися до нового вшанування обережно. Борис і Гліб не відповідали звичному для Візантії образу мучеників, які гинули від переслідувань за християнську віру. Їхня смерть була наслідком боротьби за владу, а князівські міжусобиці на Русі траплялися й раніше.
Однак загибель братів сприйняли як виняткову. Вони свідомо відмовилися від помсти та боротьби за престол ціною чужих життів. Так у духовній традиції Русі сформувався особливий тип святості — страстотерпство. Страстотерпцями називають християн, які приймають насильницьку смерть зі смиренням, прощенням і наслідуванням Христа.
У 1072 році шанування Бориса і Гліба набуло загальноцерковного характеру. Згодом їхній культ поширився далеко за межами Русі. Їх вшановували у Візантії, Чехії та інших християнських землях. Відомо також про вірменську версію житія святого Бориса.
Основні відомості про загибель князів містяться у літописах і житійних творах. Улітку 1015 року Володимир Великий помирав у Берестові біля Києва. Гліб перебував у Муромі, а Борис повертався з походу проти печенігів.
Дорогою Борис дізнався про смерть батька і про те, що київський престол посів Святополк. Дружинники радили йому виступити проти старшого брата, але князь відмовився, заявивши, що не підніме на нього руки.
Уночі в шатрі на березі річки Альта — сучасні вчені вважають, що це Трубіж, — Борис молився та готувався до смерті. Послані Святополком воїни смертельно поранили князя. Його слуга Георгій намагався захистити господаря і також загинув.
Борис і Гліб увійшли в історію як перші святі Русі. Їхній подвиг став символом християнського смирення, прощення, жертовної любові та відмови від братовбивства. У часи князівських міжусобиць їхні образи нагадували про згубність боротьби за владу та необхідність зберігати єдність Руської землі.