Святий Феодот жив в Анкірі (зараз Анкара) Галатійській в III столітті з Різдва Христового. Він був наділений особливою чуйністю й добротою, виховував у собі утримання, підкорював плоть духу, дотримувався посту й підносив молитви Господу Богу.
Благочестивий муж був одружений, мав свій постоялий двір. Його слово й приклад наставляли іудеїв і язичників на путь істинний, приводили їх до християнської віри. За щире служіння Всевишньому святий отримав від Нього дар зцілення.
У період правління імператора Діоклетіана християнам доводилося дуже тяжко, вони потерпали від жорстоких гонінь. До того ж землі охопив голод. Святий Феодот допомагав своїм братам по вірі. Давав притулок тим, хто залишився без даху над головою, ділився їжею, переховував переслідуваних, а також забезпечував розорені церкви усім необхідним для звершення Божественної літургії.
Праведник без страху прокрадався до в’язниць, переконував засуджених християн бути до кінця вірними Христу Спасителю. Феодот не боявся погребати останки святих мучеників. Коли ж в Анкірі усі християнські церкви були спустошені й закриті, літургію стали звершувати в домі цього праведного мужа.
Гнів язичників не вщухав. Вони все жорстокіше й жорстокіше боролися проти віруючих в Христа. Та знаходилися такі сильні духом і сповнені любові до Господа, яких зламати було неможливо. Прикладом є сім святих дів, що прийняли смерть за Христа. Текуса, тітка святого Феодота, Фаїна, Клавдія, Мотрона, Іулія, Олександра й Євфрасія. Їхні імена збереглися, а це значить, що люди пам’ятають праведників, не забувають тих, що непохитною вірою своєю підтримали вогонь в душах інших.
Діви були страчені. Кожній прив’язали до шиї важкий камінь – і вода озера поглинула їх. Та тіла святих не залишилися на дні. Текуса явилася уві сні Феодоту й попросила поховати їх по-християнськи. Праведник виконав прохання – переніс святі останки до церкви, де й поклав їх у землю.
Дізнавшись, що тіла святих мучениць викрадені, правитель розгнівався. Обвинувачення лягло на Феодота. Святий став перед судом. Йому обіцяли великі почесті й багатство, якщо він зречеться Христа. Та праведник перед усіма прославив Господа, показав свою відданість і незламність. За це його довго катували, а потім відтяли голову. Тіло святого мученика хотіли спалити, та здійнялася буря й завадила це зробити. Сам Всевишній, споглядаючи з Неба, оберігав тіло свого раба, щоб священик Фронтон з честю поховав святі мощі. Згодом ієрей звів на цьому місці церкву.
За земного життя святий Феодот був яскравим маяком для спраглих душ. Нині пам’ять про нього сяє поміж християн.