Простий люд у Русі (потім – Великому князівстві Литовському, Україні, Білорусі, Московії/Росії) був завжди ласий до п’янкого зілля. І це часто приймало загрозливі масштаби, руйнуючи життя людей. У 1878 році в одному із повітів Тульської губернії місцевий п’яничка, у минулому заслужений солдат, ніяк не міг зупинитися у гріховній страсті. Уві сні до нього прийшов старець-схимник, що направляв до молитви перед іконою “Невипивана Чаша” (“Неупивана Чаша”) у Серпуховський Висоцький Богородичний монастир. Старець снився декілька ночей поспіль поки вже неходячий грішник поповзом не рушив до вказаного місця. В дорозі відбулося диво, і до монастиря чоловік дістався вже своїми ногами. Але там ніхто не знав про “Невипивану Чашу”, поки самий старий монах не згадав про непримітну стару ікону, на звороті якої знайшли відповідний підпис. А старцем із сну виявився засновник монастиря Варлаам.
Чутки про чудотворну ікони швидко поширилися і до неї потягнулися люди, що не могли самостійно позбутися пияцтва. Історія місцезнаходження оригіналу ікони губиться на початку XX століття, але в 90-х роках були зроблені списки із збереженням канонів і стилю.
Вшановується 18 травня