Святий імператор Костянтин ( 306-337), що отримав від Церкви іменування рівноапостольний , а у всесвітній історії найменувати Великим, був сином цезаря Констанція Хлора ( 305-306) , який правив країнами Галлією і Британією . Величезна Римська імперія була в той час розділена на Західну і Східну , на чолі яких знаходилися два самостійних імператора , що мали співправителів , одним з яких у Західній половині і був батько імператора Костянтина .
Свята цариця Олена, мати імператора Костянтина, була християнкою . Майбутній правитель всієї Римської імперії- Костянтин – був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн у керованих ним країнах, у той час, як у всій решті Римської імперії християни піддавалися жорстоким гонінням з боку імператорів Діоклетіана (284-305), його співправителя Максиміана Галерія ( 305-311 ) на Сході і імператора Максиміана Геркуліта (284-305) на Заході. Після смерті Констанція Хлора син його Костянтин в 306 році був проголошений імператором військами Галлії та Британії . Насамперед важливим було те, щоб імператора було проголошено в підвладних йому країнах які сповідували християнську віру. Прихильник язичництва Максиміан Галерій на Сході і жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і чатував його позбавити влади і вбити, але Костянтин попередив їх і в ряді воєн, за допомогою Божою, розбив всіх своїх супротивників.
Він молив Бога дати йому знамення , яке надихнуло б його військо хоробро боротися і Господь явив йому на небі сяюче знамення хреста з написом «Цим перемагай». Зробившись повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав у 313 році Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли став царем як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.
Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, колишній центр язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, в місто Візантію, яка і була перейменована в Константинополь . Костянтин був глибоко переконаний , що тільки християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він всіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників – християн, будував церкви, піклувався про духовенство . Глибоко шануючи Христа.
Господній, імператор бажав знайти і Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Ісус Христос. Заради цієї мети він направив до Єрусалиму свою матір святу царицю Олену, давши їй великі повноваження і матеріальні засоби . Разом з Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Олена приступила до пошуків і промислом Божим Животворящий Хрест був чудесним чином знайдений в 326 році. (Відомості про набуття Хреста Господнього поміщені у свято Воздвиження 14 вересня.
Перебуваючи в Палестині , свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані з земним життям Господа і Його Пречистої Матері , від всяких слідів язичництва , звеліла спорудити в цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин повелів спорудити чудовий храм на славу Воскресіння Христового. Свята Олена віддала Животворящий Хрест на зберігання Патріарху, частину ж Хреста взяла з собою для вручення імператору.
Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню і влаштувавши трапези для бідних , під час яких сама прислуговувала, свята цариця Олена повернулася до Константинополя , де незабаром померла в 327 році. За свої великі заслуги перед Церквою і праці з набуття Животворящого Хреста цариця Олена іменується рівноапостольної.
Мирне співіснування християнської Церкви було порушено виниклими всередині Церкви настроями і розбратами від виникаючих єресей. Ще на початку діяльності імператора Костянтина на Заході виникла єресь донатистів і новаціан , які вимагали повторення хрещення над тими, хто відпав під час гонінь християнами. Ця єресь , знехтувана двома помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором 316 року. Але особливо згубною для Церкви виявилася виникла на Сході єресь Арія , що насмілився відкинути Божественну сутність Сина Божого і навчати про тварности Ісуса Христа. За велінням імператора був скликаний у 325 році Перший Вселенський Собор в місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор , його учасниками були єпископи – сповідники в період гонінь і багато інших світильники Церкви, серед яких святитель Миколай Мирликійський (Відомості про Соборі поміщені 29 травня.) Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена і складений Символ віри , в який був внесений термін «Єдиносущний Отцю», назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про божественність Ісуса Христа , прийняв людську природу для спокутування всього людського роду .
Можна дивуватися глибокому церковній свідомості і почуттю святого Костянтина, який придумав терміні «Єдиносущний», почуте ним у дебатах Собору і запропонував внести це визначення в Символ віри. Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв святе хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям . Помер святий Костянтин в день П’ятидесятниці в 337 році і був похований в церкві святих Апостолів, в заздалегідь приготовленій ним гробниці.
За матеріалами sobor.by