Священномученик Макарій: Київський митрополит і захисник православ’я в епоху міждержавних змін
Священномученик Макарій, видатний церковний діяч і митрополит Київський, жив у часи Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського — потужної держави литовців та русинів (українців і білорусів), яка виникла внаслідок спільної боротьби проти Золотої Орди та проіснувала майже 250 років (1320–1569). Офіційною мовою князівства була руська (староукраїнська), а більшість населення сповідувала православ’я.
Розділення Київської та Московської митрополій
Коли у 1495 році архімандрит Макарій став митрополитом Київським, Київська та Московська митрополії вже були окремими церковними структурами. Остаточний поділ між ними відбувся у 1448–1458 роках. Московська Церква здобула автокефалію, тоді як Київська залишалася в юрисдикції Константинопольського патріархату до 1685 року, коли її, з порушенням канонів, приєднали до Московського патріархату.
Обрання митрополитом і служіння
Після смерті митрополита Іони (Глезни) у 1495 році, за рішенням Собору руських (українських) єпископів, Макарія було поставлено митрополитом. Патріарх Константинопольський Нифонт надіслав своє благословення у 1496 році. Макарій активно працював над зміцненням Київської митрополії, усував конфлікти в церковному середовищі, захищав права православних перед тиском з боку католицизму та прикрашав храми і монастирі.
Переселення до Києва і трагедія
Резиденцією Київських митрополитів був Новогрудок (нині — Навагрудак, Білорусь), адже Київ часто зазнавав нападів кримських татар. Проте навесні 1497 року митрополит Макарій вирішив переїхати до Києва — духовного та символічного центру Русі. Він зібрав пожертви на відбудову зруйнованих святинь, зокрема кафедрального собору Святої Софії.
1 травня 1497 року, під час звершення Божественної літургії у храмі села Скригалова поблизу Мозиря, митрополит Макарій загинув мученицькою смертю від рук татар. Святитель закликав інших тікати, а сам залишився біля вівтаря. Його тіло привезли до Києва і поховали у Софії Київській.
Шанування і канонізація
Місце поховання святого Макарія вважається чудотворним. За свідченням очевидців, біля його гробниці самі собою запалювались свічки, з’являлось світло. У 1621–1622 роках, за митрополита Іова Борецького, Макарія канонізували як священномученика. Його пам’ять відзначають 1 травня — у день мученицької смерті.
Сьогодні мощі святого Макарія зберігаються у Володимирському соборі в Києві. У 1897 році на його честь було зведено дерев’яний храм, який зберігся донині.