Чудодійна сила молитви (від нашої читачки): “Кожен з нас хоч раз в житті був у ситуації, коли у відчаї звертаєшся до Бога з проханням: Господи, допоможи, на Тебе одного надія. Сила молитви надзвичайна. А сила тисячі молитв – чудодійна. Я переконалася в цьому, коли просила Бога за свого маленького сина. Йому було півтора місяці, коли у малюка стався гострий парапроктит. Щоб не вантажити медичними термінами – це гнійник навколо прямої кишки. У сина він локалізувався зовні, біля анального отвору. Ми побігли до лікаря, гнійник видалили, але за кілька тижнів усе повторилося. Гнійник наривав і наривав, він перейшов у хронічну форму і нам сказали готуватися до операції. Тоді я звернулася до Бога. Я попросила Його – Господи, допоможи моєму синочкові. Вилікуй його, будь ласка. З Євангеліє я пам’ятала, як вчив молитися Ісус – “Він же промовив до них, коли молитеся, говоріть отак”: (Матвія 6:9-13)
Отче наш, що єси на небі,
Нехай святиться ім’я Твоє,
Нехай прийде царство Твоє,
Нехай буде воля Твоя,
Як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні,
І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
Але визволи нас від лукавого.
Амінь.
Я попросила Бога прийняти мою скромну жертву – тисячу молитв “Отче наш” за уздоровлення мого сина. Я пообіцяла прочитати їх за три дні – п’ятницю, суботу і неділю. Слова дотримала. Я молилася і дивувалася, що зі мною відбувається. Під час молитви мені відкривалися дивовижні речі – я зрозуміла, що хвороба дитини – результат образи. Подумки попросила пробачення у тих, на кого ображалася. А ще дякувала за всіх, хто поруч. За все, чим Бог наділив. Дочитуючи свою тисячу молитв, я зрозуміла, що змінилася сама. І коли після тисячної “Отче наш” відкрила Біблію, – перше, що знайшла поглядом, – слова: “Бог прийняв жертву”. Звісно, у Святому писанні вони стосувалися не мене, але я зрозуміла – Господь у такий спосіб дає мені знати, що справді прийняв мою скромну жертву.
Тієї неділі я востаннє обробила гнійник. Він зник. І більше не з’являвся. А вночі мені приснився сон, з якого на ранок запам’яталося лише кілька слів – “у нього і шраму не залишиться!”… Минуло майже два роки. Мій син здоровий! Від парапроктиту не залишилось і шраму. Тепер я знаю, що Бог мене чує. Моя скромна жертва Богові прийнята. Вірю – Бог прийме її в кожного, хто до нього звернеться. Я молюся щодня. А коли мені дуже потрібна допомога – молюся тисячу разів “Отче наш”! Щоразу Господь мені допомагає. Дякую, Господи!
Моліться! Бог допоможе вам!
Believer”.
Цікаво, що кілька тижнів тому один молодий священник в храмі, де, до речі, я в останнє бачив авторку статті, розповів сильну проповідь про прощення ворогам нашим. Я відчував, що про це треба написати, але до нормальної форми “завернути” текст не зміг. Вчора ввечері знов згадались ці слова священника: “прощати ворогам нашим”, а зранку з”явився цей текст. Прощайте ворогам нашим і голова та серце будуть чистішими та яснішими.
Якщо у Вас в голові, або вже надруковані подібні статті, і ви хочете ними поділитись – залишайте їх у формі Зворотнього зв’язку, або відправляйте на мій мейл Іван Чуперка