×

Шоста Неділя після Пасхи. Про сліпого

Як пише євангеліст Марко, коли Ісус та його учні вже виходили з Єрихона, сталося диво. При дорозі сидів сліпий жебрак Вартиме́й. Почувши, що йде Ісус назаря́нин, він почав кричати: «Сину Давидів, Ісусе, змилосердься наді мною!». При цьому багато людей докоряли йому і наказували мовчати, але він ще сильніше кричав: «Сину Давидів, змилосердься наді мною!» Тож Ісус зупинився й сказав: «Покличте його до мене». І вони покликали сліпого, говорячи: «Вставай, не бійся, він кличе тебе». Скинувши свій верхній одяг, він скочив на ноги і поспішив до Ісуса. Тоді Ісус запитав його: «Що ти хочеш, аби я для тебе зробив?» Сліпий відповів: «Учителю*, хочу бачити». Ісус же сказав йому: «Йди, твоя віра зцілила тебе». До чоловіка відразу повернувся зір, і він пішов слідом за ним.

До вашої уваги проповідь 22 травня 1967 року Божого митрополита Антонія Сурозького (Блума), чий 100-й день дня народження ми відзначали в 2014-му році: “До незвичних місць Нового Завіту можна ставитися двояко: або на підставі свого досвіду, своїх думок, своєї нездатності бачити ширше і глибше, ніж ми бачимо, сказати: Цього не може бути, а якщо це є, – Ти, Господи, доведи, а потім я повірю… Або можна ставитись так: на підставі досвіду Бога, який, хоч малий, у кожного з нас є, ми можемо стати перед лицем своїх суджень, свого досвіду, своїх переконань і почуттів та сказати: мені стало зрозумілим щось безмежно більше, ніж усе те , що я розумів, все те, що мені уявлялося істинним; це – явище мені від Самого Бога, і я відтепер ввійду вірою в цей досвід, який перевершує мій досвід, і рано чи пізно, зсередини цього спілкування з Богом, я пізнаю, що Бог був правий…

До важких місць Нового Завіту відноситься початок сьогоднішнього євангельського читання; не питання, яке було поставлене учнями: Хто згрішив, що ця людина народилася сліпою? – А інше питання, яке народжується з відповіді Христа: ніхто не згрішив, ніхто не винен, це не відплата, і навіть не наслідок, це сталося для того, щоб явилася Божа слава…

У чому ж Божа слава? Невже в тому, що людина багато років прожила сліпою, дожила до зрілості сліпою, знедоленою таким страшним чином для того, щоб над нею відбулося диво, щоб люди прославили Божу силу? Хіба люди не могли б цю Божу силу прославити, може бути, з більшою радістю, з більш живим почуттям розуміння, якщо вони побачили б людину, обдаровану усім багатством людських можливостей?

І на це доводиться відповісти теж двояко. Ні, люди б не прославляли, це ми знаємо з власного досвіду і з досвіду всіх навколо. Люди не прославляють Бога за те, що все добре в їх житті; люди не прославляють Бога за те, що так добре буває жити – все добре “природно”: природно бути здоровим, природно бути захищеним, природно бути вільним – все природно, що дає радість людині. І рідко-рідко хто вміє цінувати це як дар, як подарунок, як щось не тільки не заслужене, але таке, що є предметом постійної подиву: Як це може бути? Як це чудово!

Але, крім того, є й інша відповідь, мені здається, ще більш значуща і важлива: слава Божа не з’явилася лише в тому, що цей сліпий прозрів тілесними очима: він прозрів глибинами своєї душі. Його очі відкрилися на милість Божу, на Божу всемогутність. Його серце відкрилося до того, щоб вдячністю і вірою відповісти на Божий дар тілесного прозріння. Ось тут засяяла слава Господня – не в тому сенсі, що люди Христа похвалили; Євангеліє говорить нам, що зневажили Господа, як грішника, за те, що Він не так, як люди очікували, скоїв Свою справу милосердя. Ні, не в цьому сенсі прославився Він, а тим, що в душі цієї людини засяяло вічне життя: заіскрилось, заблищало, засвітилося те, що належить Самому Богу і що увійшло в світ у новому сяйві Божественної присутності.

Часто, оточені горем, бачачи трагедії землі, ми вагаємося душею і не бачимо, що через різноманітні життєві обставини людина може отримати досвід, в його глибини може увійти диво зустрічі з Богом, і що це набагато більше і значніше, ніж те, чого ми боїмося.

Вдумаймося в це; шляху Божі – шляхи суворі; Бог нам дає багато, але Він ніколи нам не дасть загинути від нашого благополуччя. Якщо ми в цьому благополуччі не зможемо знайти подяку і вічне життя, то, милостивий Боже, не дасть Він нам загинути в нашому добробуті!

І це слово суворе, це слово, сказане багато століть тому, ще в першому поколінні християн, одним з учнів, Єремою: Милостивий Бог, – говорить він, – Він не залишить тебе, доки не сокрушить серце твоє або кісток твоїх… Милостивий, бо перед обличчям скам’янілості нашої, перед обличчям озлоблення і сліпоти нашої повинно увійти в наше життя просвічуюче чудо; а оскільки ми недостатньо чуйні, щоб пережити тихе віяння благодаті, воно часто бурею входить в нашу долю. Амінь.”

Читайте також  та Шоста після Пасхи неділя. Сліпонародженого

За матеріалами hram.lviv.ua

4.50 avg. rating (91% score) - 2 votes

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: