- 29 липня Свята церква відзначає день пам’яті святого мученика Калинника (за іншими джерелами Калиника, Калініка).
Згідно викладу святителя Димитрія, митрополита Ростовського, святий мученик Калинник (Калинік) народився в Кілікії і був вихований у християнському благочесті. Досягши зрілого віку, Калиник побачив, як багато людей тримається язичницького нечестя; затьмарення бесовскою принадністю, вони далекі від Владики Христа, вірують в камені бездушні і приносять жертви ідолам. Гірко плакав Калиник про погибель цих людей і вирішив почати відкрито їх вчити пізнання істини, щоб звернулися вони від свого омани й увірували в Христа Бога.
Проповідуючи, подібно апостолам, слово Боже, пройшов Калиник багато міст і селища, і прибув, нарешті, в Галацьку місто Анкіру. У цьому місті він залишався досить довгий час. Піклуючись про спасіння душ людських і трудячись під благовісті Христовому, він багатьох навернув до Христа. За це він був схоплений невірними і представлений на суд князю Сакердону. Сакердон був старанним служитель ідолів, ворог Христовий і лютий гонитель християн. Приведи до нього Калиника, нечестиві кликали:
– Ось чужинець Калиник, який навчає людей, щоб вони не приносили жертв богам і не поклонялися їм, і багатьох він вже спокусив.
З люттю глянувши на святого, князь грізно став його допитувати:
– Як ти насмілився, безумець, будучи тут приходько, розбещувати народ, навчаючи його залишити богів, які світ сотворили і яких шанує цар, і всі влади, і весь всесвіт? Хіба не відаєш ти їх могутність?
Святий лагідно відповідав йому:
– Раб я Христів. Бачачи, як люди йдуть до погибелі, я вболіваю за них серцем, і скільки можу, намагаюся доброї науки звернути їх від темряви до світла, і від смерті до спасіння Бо в наших книгах написано: “звернув грішника від помилкового шляху його врятує душу від смерті та безліч гріхів “(Як. 5: 20). Хотів би я і тебе привести до світла від бісівського потьмарення і наставить на істинний шлях.
Князь, сповнений гніву, сказав:
– Невже ти хочеш і думаєш, щоб я відкинув богів і, послухавши твоїх божевільних слів, віддав перевагу блаженного життя гірку смерть. Ні, ніколи! Навпаки, я переконаний тебе, навіть проти твоєї волі, вклонитися нашим богам. Бо я зраджу тебе лютим мукам і тоді подивлюся, чи прийде твій Бог, щоб позбавити тебе від моєї влади. Не прощу твого тіла до тих пір, поки ти не пізнаєш сили і влади богів, і не принесеш їм жертви.
Святий мужньо відповідав Сакердону:
– Всяка мука заради Господа мого для мене так само бажана, як голодному їжа. Не зволікай тому й не витрачай часу на погрози, а почни на ділі своє мучительство. Ось тіло моє – воно готове на муки. В душі ж моєї Сам Бог, Який підготує мені порятунок, а тобі погибель.
Ще більш розгніваний, князь сказав:
– Нещасний! Як ти смієш докучати мені такими промовами? Клянусь богами, що не змилосерджусь я тебе, але здеру тіло твоє з кісток, всяку муку вигадати для тебе, до тих пір, поки не загинеш ти лютою смертю.
Святий відповідав:
– Скверна з усіх нечестивців! Аж доки ти будеш марно втрачати час у своїй люті, а до справи не приступати. Зрадь муки мене, і побачиш мужність і великодушність подвижника Христового, що очікує прийняти від свого Спасителя переможний вінець.
Тоді мучитель повелів оголити мученика і бити його без пощади воловими жилами. Довго били святого, а глашатай вигукував:
– Калиник, пізнай богів і приклич їх, і вони позбавлять тебе від мук!
Але святий мученик сміявся над мучителем і муками, і голосно говорив:
– Ти погрожував мені великими муками, а накладаєш найслабші борошна. Нанеси мені великі рани, надай лютішої муки: бо я ні вогню не боюся, ні меча не лякайся, сміюся над смертю, так як чекаю від Бога мого вічного життя.
Тоді князь наказав повість страстотерпця на дереві і стругати його тіло залізними цвяхами. Так стругай його плоть до кісток.
Але святий продовжував сміятися над цими катами, наче муках піддавалося не його, а чуже тіло, і говорив князю:
– Накажи ще сильніше стругати мене, бо чим більше стругай моє тіло, тим більше насичуєш душу мою: мені допомагає Христос; зміцнюваний Його благодаттю, я не відчуваю болю від мук.
Після того мучитель велів зняти з древа страждальця Христового, взути його в залізні чоботи, з гострими цвяхами всередині, вести в місто яке віддалено від Анкіри у вісімдесяти теренах, і там спалити його. Так він вирішив зробити тому, що в цьому місті Калиник звернув вельми багатьох до Христа. Він думав, що, побачивши мученицьку кончину Калиника, ці новонавернені збентежені та повернуться до колишньої віри.
Отже лютий князь зрадив воїна Христового у руки своїх жорстоких солдатів і віддав їм наказ – самим їхати на хортів конях, а мученика гнати перед собою попереду, примушуючи його побоями йти швидше. Взутий у залізні чоботи з цвяхами, мученик ходив, як б не відчуваючи болю від цвяхів, і оспівував псалом Давидів: “Твердо надіюсь на Господа, і Він прихилився до мене і почув благання моє витягнув мене з ями, із багна болота, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої стопи “(Пс.39 :2-3).
Так відправився він у призначений шлях і йшов скоро, без жодного примусу, попереду вершників.
Коли вони пройшли шістдесят теренів і прийшли на місце, зване матрік, воїни від сильного сонячного спеки, – бо був липень місяць, – стали мучитися спрагою. Води на шляху ніде не було, і воїни знемагали самі, і коні їх ледь дихали. Тоді вони кликали до святого зі сльозами:
– Раб істинного Бога, помилуй нас, зневірених в самій життя нашого. Ублагай Бога твого, щоб Він дав нам воду, і ми не померли. Чули ми, що Бог твій всемогутній. Забудь ж, що ми тобі заподіяли страждання: не з нашої волі, а за велінням князя мучили ми тебе.
Бачачи, що вони вмирають від спраги, святий Каліник пошкодував їх і, бажаючи зробити добро ворогам своїм, став близько того, що сталося на дорозі каменю, і, звівши очі на небо, став молитися:
– Владико неба і землі, і моря, і всьому створінню! Ти в давнину напоїв водою з каменю мандрівних в пустелі Мойсея і був з ним народ. Покажи і нині чудеса Твої: нехай, за Твоїм велінням, з каменю цього потече вода, і напоїть цих спраглих, щоб і тим, хто не відає Тебе, були явні преславні діла Твої і прославилося Твоє святе ім’я.
Як тільки він закінчив молитву, негайно з каменю забив джерело живої води. Всі пили, тамували спрагу і голосно волали:
– Великий Бог християнський, і славний більш всіх!
З тієї години се джерело не переставав давати воду в незабутню пам’ять дива Божого, що сталося за молитвами мученика. Не хотілося їм зраджувати на смерть свого благодійника Калиника, що визволив їх у дорозі від загибелі. Але боячись, що князь, розгнівавшись, їх самих зрадить смерті, вони виконали повеління княже. Розпаливши піч, вони поставили мученика поблизу самого полум’я. Він же, радіючи і радіючи, осінив себе хресним знаменням і став молитися:
– Отче небесний! Дякую Тобі, що Ти удостоїв мене померти за ім’я Твоє святе. Прийми в світі дух мій і осором Твоїх ворогів, всесильний Боже!
З такими словами увійшов він в саму середину палати вогнем печі, і засів віддав святу свою душу в руки Божі. Коли піч згасла, чесне тіло його знайдено було неушкодженим. Віруючі взяли його і поховали з належною честю, прославляючи Отця, Сина і Святого Духа, єдиного в Трійці Бога. Так буде Йому і від нас честь і слава, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
За матеріалами ank.in.ua