День пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи

Чорнобиль — не лише географічна точка на мапі. Це — рана в серці народу. Це — сльоза матері, яка втратила сина. Це — безмовна молитва ліквідатора, що віддав своє здоров’я, рятуючи інших. Це — крик тиші зони відчуження, де природа відвойовує землю, просочену стражданням.

В цей день ми згадуємо не лише загиблих, а й тих, хто живе з наслідками. Ми згадуємо тишу, яка прийшла після вибуху. І молимось за всіх — від лікарів і пожежників до селян і дітей, які залишилися без дому. Молимось за тих, хто в ті дні став світлом у мороці.

У храмах підносяться молитви за упокій душ жертв трагедії, за зцілення живих, за мир і безпеку на українській землі. Сьогоднішня Євангелія вчить нас: «Немає більшої любові, ніж коли хто душу свою покладає за друзів своїх». Ці слова — про них.

Чорнобиль навчив нас берегти Божий дар — життя, дім, довкілля. А ще — не мовчати перед злом. І сьогодні, коли Україна знову Чорнобиль — біль, пам’ять, молитва

Чорнобиль — це не лише трагедія, що сталася 1986 року. Це нагадування про ціну людської недбалості, про тягар правди і про велику жертовність. Тисячі ліквідаторів, медиків, пожежників, простих людей стали живим щитом для інших. Своїм життям вони засвідчили слова Христа: «Немає більшої любові над ту, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Йо. 15:13).