Святий Григорій Богослов (326-389 рр.) був сином Григорія (згодом єпископа Назіанського) і Нонни, жінки високих моральних правил. Ще до народження сина вона обіцяла присвятити його Богові і доклала всіх зусиль, щоб схилити його волю на служіння Господу. Виховання, дане йому матір’ю, святитель Григорій почитав найважливішим для себе. При видатних здібностях, св. Григорій отримав прекрасну освіту: він навчався в школах Кесарії Палестинської, де була багата бібліотека, зібрана мучеником Памфілом, в Олександрії, де вивчав твори Орігена, і, нарешті, в Афінах, де особливо зблизився з св. Василієм Великим, з яким вже був знайомий дещо раніше і дружбу з яким вважав кориснішою найвищої школи. У святих друзів в Афінах була одна кімната, один спосіб життя; їм були знайомі тільки дві дороги: одна вела до храму Божого, інша – в училище. В Афінах св. Григорій Богослов познайомився з Юліаном (на прізвисько «Відступник», який, ставши імператором, відрікся від християнства і намагався було відродити язичництво в Римській імперії (361-363 рр.)) і залишив живе зображення цього злого і підступного ворога Церкви. У віці 26 років св. Григорій прийняв хрещення.
Після повернення на батьківщину, св. Григорій довгий час ухилявся від заняття якої громадської посади. Роздуми про Бога, молитва, читання слова Божого, писання натхненних слів і піснею і служіння старим батькам – були його заняттям. Деякий час він провів з другом своїм Василем в його пустелі і цей час почитав найщасливішим у житті. Батько його, бувши вже єпископом, потребуючи помічника, викликав його з Василевої пустелі в Назіанз і висвятив в пресвітера. Вже цей сан так злякав Григорія висотою і вагою сполучених з ним обов’язків, що він пішов на усамітнення в пустелі. Заспокоївши там хвилювання духу, він повернувся до батька і прийняв на себе священиче служіння, втішаючись, що він, служачи Богові, допомагає і престарілому батькові в його турботах про паству.
Між тим, друг його, Василь Великий, вже досяг високого сану архієпископа. Бажаючи мати відданого і освіченого помічника в управлінні великою областю, св. Василь запропонував Григорію місце головного протопресвітера при своїй кафедрі, але св. Григорій ухилився від прийняття цієї почесної і впливової посади. Через деякий час після цього відбулося посвячення Григорія в єпископа міста Сасим, за таємною угодою архієпископа Василя з батьком Григорія. Бачачи в цьому волю Божу, він прийняв святе свячення, але відмовився від прийняття самої посади і, як співправитель (вікарій), продовжував служити своєму батьку і пастві назіанзській. У 374 році помер старий батько Григорія, а слідом за ним – і мати його. Святий Григорій продовжував деякий час працю батька в управлінні назіанзской церквою, але сильно захворів. Одужавши, він пішов у відокремлену обитель, де в пості і молитві пробув близько трьох років.
Але великий світильник не міг сховатися в чернечій келії. Обраний єпископами і мирянами на престол архієпископа в Константинополі, Богослов прибув туди в епоху найсильнішого панування аріан, коли ними були захоплені всі храми в столиці. Св. Григорій зупинився в будинку своїх знайомих. Одну з кімнат звернув в храм, назвавши її Анастасією, що означає «воскресіння» з надією, що тут воскресне церква Христова, і почав проповідувати. Аріані засипали його глузуваннями і лайками, кидали в нього камінням, підсилали до нього таємних убивць. Але народ дізнався свого істинного пастиря і став тіснитися до його кафедри, “як залізо горнеться до магніту” (за висловом св. Григорія). Сильним своїм словом, прикладом свого життя і пастирською ретельністю він перемагав ворогів Церкви. Люди у величезній кількості стікалися з усіх кінців послухати його натхненні проповіді. Слухачі хвилювалися біля його кафедри подібно бурхливому морю, голосно висловлювали знаки схвалення оплесками і вигуками, а скорописці увічнювали його слова. Щодня тисячі людей з єресі поверталися до Церкви.
Нарешті, вже після воцаріння християнського імператора Феодосія (379-395 рр.), аріани, які опиралися християнству, були вигнані з храмів столиці. Коли виявилася єресь Македонія (Македонія заперечував Божество Святого Духа), святий Григорій боровся проти неї і брав живу участь в засіданнях Другого Вселенського Собору. Зробивши свій подвиг, він відмовився від Константинопольської кафедри, сказавши: «Прощай, кафедра, – це завидна і небезпечна висота!» Святий Григорій віддалився в рідне селище Аріанз, поблизу Назіанза, і тут в строгих аскетичних подвигах провів останні роки свого життя.
За свої чудові богословські твори св. Григорій отримав від Церкви почесне найменування Богослова і вселенського вчителя, а за здатність проникати думкою до найглибших таємниць віри і виражати незбагненні її істини з прозорою ясністю і строгою точністю, Церква в одній з молитов називає його розумом найвищим. Проповіді його насичені такою поезією, що багато фраз з них були використані (св. Іваном Дамаскином та іншими) для святкових співів. Нетлінні частки мощей св. Григорія досі випромінюють дивні пахощі.