Християнство (від грец. Χριστός — «помазанник», «мессія») — один з напрямків єдинобожжя, який разом з іудаїзмом та ісламом входить в групу авраамічних релігій. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьох світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства іслам і іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього.
Християнство зародилося на Сході Римської імперії (території сучасного Ізраїлю, в Палестині) в I ст. н. е. Засновником вважається Ісус Христос. В наш час християнство є одним з найпоширеніших у світі віровчень — його притримуються більше чверті людства. Християнство займає перше місце в світі за географічним розповсюдженням, тобто майже в кожній країні світу є хоча б одна християнська громада.
Виникнення християнства
Виникнення християнства взято за основу сучасного літочислення, нової ери в історії людства, яка почалася понад 2000 років тому. Християнство зародилось в I столітті на Близькому Сході, на іудейських землях (провінція Іудея) Римської імперії, серед месіанських рухів тодішнього єврейського єдинобожжя. Вже в часи Неронахристиянство було відоме у багатьох провінціях Римської імперії. Корені християнського віровчення пов’язані з дохристиянським єдинобожжям стародавніх євреїв та вченням Старого Заповіту (Закон, Пророки і Писання — Танах). Згідно із Новим Заповітом, Ісус (Йешуа) народився, виховувався і навчався у єврейській вірі, дотримувався Закону (Тори), відвідував зібрання (синагогу) у день відпочинку (євр. шабат або суботу), святкував єврейські релігійні свята згідно з Торою. Перші послідовники Ісуса (Йешуа) і посланці (апостоли), які несли його благовістя були іудеї. Через 20 років після заснування християнської спільноти, християнство стало проповідуватися серед інших народів.
Християнство і язичництво
В сучасному світі деякі люди схильні трактувати християнство як вчення, завданням якого було повністю знищити стародавню язичницьку культуру, культуру язиків (племен, народів) світу. Насправді таке бачення взаємодії християнства і язичництва відповідає дійсності лише наполовину. По-перше, традиційне християнство (зокрема православ’я) розглядає себе як істинне вчення, вчення про істину, одним з найважливіших завдань якого є поширення істинного знання серед людства, незалежно від його походження (оскільки воно в будь-якому випадку походить від Бога). Зокрема, в традиційному християнстві визнається, що в язичницькі часи також існували люди (праведники), які пізнавали істину і жили згідно її законів. В цьому контексті завдання християнства полягало в тому, щоб взяти від язичництва все те краще і істинне, що було присутнє в ньому і відкинути неправду і брехню. В якомусь сенсі християнство – це подальший розвиток язичницької культури, культури народів світу на новому, вищому, істинному рівні. Серед речей, які запозичило християнство з часів язичництва — символ хреста (вічного Дерева життя), сільськогосподарський календар, в якому свята на честь богів були замінені на свята на честь святих і мучеників і т. д. Фактично, в християнстві поганством називаються будь-які відхилення від істинного віровчення, яке Бог розкриває людству від початку часів, незалежно від того відносяться вони до християнського чи дохристиянського періоду.
Історія християнства та християнські течії
Згідно Святого Писання, а також інших джерел того часу, перші спільноти християн (коло віруючих, християнська Церква) виникли в 1 столітті у східних провінціях Римської імперії в Палестині, місці народження Христа, Святій Землі унаслідок проповіді учнів Христа – святих апостолів та їх послідовників.
Як фактично єдина географічно-адміністративна спільнота проіснувала приблизно до 484 року. Хоча вже з кінця I століття в ній виникали різні секти, протистояння. Остаточний розкол Християнської Церкви на Східну (Православ’я) та Західну (Католицизм) відбувся 1054 року. У 1517 виник Протестантизм. Це три основні розгалуження в християнстві.
На чолі Католицької Церкви стоїть римський єпископ — Папа Римський.
Православ’я спершу мало 5 патріархів: римського, константинопольського, єрусалимського, антіохійського, александрійського. Згодом відбувся розкол з римською церквою, а також виділились нові патріархати (грузинський, київський, сербський, румунський та болгарський) та інші помісні церкви, що очолюються митрополитами або архієпископами (кіпрська, елладська, албанська, польська тощо). Усі помісні православні церкви, що утворюють Вселенську православну церкву, є рівними між собою, відрізняються лише за честю. На даний момент першим серед рівних вважається Константинопольський патріархат.
Від Православ’я потрібно відрізняти дохалкідонські церкви (Коптська, Вірменська, Ефіопська тощо), які не визнали рішень Халкідонського собору. Хоч у перекладі їх назв і використовується слово «Православна», але вони не належать до Вселенської Православної Церкви. Ці церкви довгий час вважалися монофізитськими (тобто єретичними стосовно Православ’я), але на сьогоднішній день вони практично повністю відійшли від монофізитства. Дохалкідонські церкви іноді звуть «східним християнством».
Як єдиної Протестантської Церкви не існує. Ця течія представлена сотнями, тисячами Церков, з чисельністю від сотні членів до багатомільйонних спільнот. В цьому напрямі є безліч течій, зокрема: П’ятидесятники та Харизмати близько 400—500 млн. чол, Баптисти близько 120 млн. чол., Англікани, Кальвіністи різних напрямів, Лютерани, Адвентисти та багато інших. Деякі релігійні течії, які вийшли з протестантизму і ідентифікують себе як християнські — Мормони, Муністи, Свідки Єгови, не визнаються за такі конфесіями християнського світу через розбіжність у розумінні основоположних християнських доктрин (догмат Трійці, іншу христологію). Серед різних протестантських спільнот існують доктринальні розбіжності по ряду питань, наприклад щодо догмату приречення існують протилежні теологічні системи: кальвінізм і армініанство.
Християнство на землях України-Русі
Наявні джерела (передання, грецькі та латинські літописи і т. д.) підтверджують той факт, що перші віруючі, люди, які в тій чи іншій мірі дотримувались християнської православної віри, на землях майбутньої Русі з’явились майже одразу після появи Христа і початку поширення християнства у світі. У першу чергу тут варто згадати апокрифічний переказ про святого апостола Андрія Первозванного, який проповідував на цих землях, у ті часи Скіфії і Сарматії. Починаючи з перших століть християнства зустрічаються згадки про скіфів-християн і навіть про скіфських єпископів. З кінця III в. від Р. Х. збереглись згадки про Скіфську єпархію, яка виникла на землях Малої Скіфії (землі сучасної України, Молдови і Румунії). Розвиток християнства сповільнився через прихід гуннів (в інших джерелах їх також називають болгари) — союзу кочових племен змішаного походження, які захопили частину Ромейської імперії. Разом з тим джерела свідчать, що серед гуннів (стародавніх болгар) також існували християни.
Таким чином, на майбутніх слов’янських і руських землях на момент хрещення Русі вже існувала, параллельно з язичництвом, іудаїзмом (Хазарія), а пізніше мусульманством (Волжська Булгарія), мала міцне коріння і успішно розвивалась усна народна християнська традиція (яка у зв’язку з особливостями життя і розвитку регіону у ті часи практично не залишила свого виразу в матеріальних пам’ятках — церквах, богослужбових книгах і т. д.) і яка без сумніву мала певний вплив на розвиток і утвердження перших християнських общин на Русі.
Віровчення
Христия́нство — є віровченням про єдиного Всезнаючого, Всюдисущого та вічного Бога, Творця неба і землі у трьох його найважливіших проявах (іпостасях) — Господа Вседержителя (Бога-Отця), єдинородного несотворенного Сина — Господа Ісуса Христа (Бога-Сина, святу Істину, святе Боже Слово), та Животворчу Божу Благодать (Бога-Духа Святого), що говорив через пророків, Їх Єдину Волю та Сутність у Святій Трійці. Центральне місце в християнстві займає втілення та зшестя на землю Сина Божого з метою спасіння людства від гріха жертівним Розп’яттям на Голгофі, Його Воскресіння, Вознесіння на Небо та Друге Пришестя судити усіх живих та мертвих людей. Християнство визнає існування світу видимого і світу невидимого (світу духовного), безсмертної людської душі та ангелів), визначає природу людини — її сотворення, гріхопадіння (перворідний гріх) та Викуплення Христом, її майбутню долю — воскресіння мертвих і страшний суд, її вічне блаженство (рай) або вічне прокляття (пекло). Віруючі послідовники цих догматів звуться християнами, беруть участь в видимому поклонінні Христу в церквах (місцях особливої присутності Бога) і духовному служінні цьому Богові через сповнення Його настанов, покаяння у випадку їх порушення, регулярно спілкуються з Ним через молитву. Сотні християн покидають світське життя і віддаляються в монастирі чи скити (див. ченці), щоби повністю посвятити себе служінню та хвалінню Христа. Християнство вчить, що метою людського життя є освячення людини, повернення до первинної природи, через обоження (грец. theosis) людини через причастя в Бозі Христі, завдяки Його Викупительній Самопожертві за людські гріхи. Особи, що досягли такого освячення, часто через мучеництво на взірець Христа і визначилися найвищими чеснотами християнської побожности, прославившись чудами, шануються у традиційному християнстві як святі.
Христос — центральна постать християнства
Центром християнства є особа Ісуса Христа, який є однією з осіб Трійці — одночасно Сином Божим та Сином Людським. Головне у християнстві вчення про боголюдину — Ісуса Христа, який прийняв страждання і смерть заради спокутування первородного гріха.
Догмати про гріхопадіння та спасіння людини
Згідно з постулатами християнства, що базуються на Біблії, внаслідок першородного гріха, вчиненого Адамом та Євою, кожна людина є грішною, відтак смертною і підлягає засудженню Богом. Оскільки Бог любить світ та людей, він послав свого Сина, який, будучи безгрішним, своєю смертю на хресті викупив людей від належного їм покарання. Таким чином, спасіння досягається вірою в Ісуса Христа та прийняттям його жертви, а також покаянням — відверненням від гріхів та приведенням свого життя у відповідність з Божими заповідями.
Роль та значення Церкви
Християнська Церква об’єднує християн у святу спільноту, яка теж зветься Тілом Христовим чи Нареченою Христа і розглядається як своєрідний Ноїв Ковчег, спасіння поза яким є неможливим. Через церкву передаються таїнства та благодать, вона ж уділяє хрещення (яке є духовним очищенням та оновленням у Христі) новим катехуменам. Роль духовного наставництва та годування виконує Святе Письмо, яке вважається за Слово Боже. Велику роль на земному шляху християнина до вічного блаженства відіграє Боже Провидіння.