День вшанування пам’яті преподобного Сергія Радонезького Православна Церква здійснює 5 липня та 25 вересня.
Один з кількох російських святих, яких шанують в Україні. Цікаво, що для українців він святим через його чернечі подвиги і вважається чудодтворцем всiєї Руси. Все своє життя поширював вчення про Святу Трійцю як символ єдності руських земель. Хоча є відомості, що він був аполітичним і ніколи не прагнув влади. У джерелах наших східних сусідів він увійшов в історію як церковний і політичний діяч, зусилля якого були спрямовані на об’єднання руських земель під головуванням Москви. Своїми діями підтримував Дмитрія Донського в його централізаторських прагненнях, сприяв боротьбі з Золотою Ордою.
Народжений у боярській родині Марії та Кирила поблизу Ростова у 1321 році засновник Троїце-Сергієвої Лаври і чудотворець був хрещений під іменем Варфоломій Кирилович. За збереженими переданнями про життя Сергія Радонезького, ще до народження сина батьки дали обіцянку посвятити його служінню Богу. Через деякий час збідніла боярська сім’я разом з синами Стефаном, Варфоломієм і Петром перебралася до невеличкого містечка Радонеж. Згодом батьки прийняли чернечий постриг, а після їх смерті Варфоломій подався до Хотьківського Покровського монастиря, де після смерті своєї дружини жив у чернецтві старший брат Стефан. Брати вирішили віддалитися від світського життя в глухий ліс та усамітнено присвячувати час молитвам. Там, на пагорбі Маковець, ними була побудована дерев’яна келія і церква, освячена в ім’я Пресвятої Трійці. Нині на цьому місці стоїть Троїце-Сергієва Лавра.
Після того як Стефан перейшов до московського Богоявленського монастиря, Варфоломій прийняв постриг і став самітником. Його дні протікали у смиренні та молитвах, він суворо дотримувався посту. Чутки про Сергія поширювалися світом, і до його обителі почали стікатися інші ченці й будувати собі келії. Преподобний Сергій став взірцем для багатьох монахів, своєю скромністю й смиренністю надавав приклад до наслідування. Спільними силами ченці умовили його прийняти сан і стати ігуменом новоствореного монастиря. Сергій Радонезький вважав, що ченці повинні жити з плодів своєї праці, і тому заборонив приймати милостиню в монастирі. Кожною своєю думкою, кожною дією він намагався втілити загальнолюдський ідеал “високого житія”, закликав ченців до душевної і тілесної чистоти, нелицемірної любові, смиренності та однодумності в досягненні Божої милості.
Добра слава про Сергієву обитель приваблювала безліч богомольців та людей, що сподівалися на диво. Царгородський патріарх Філофей гідно оцінив діяння великого подвижника і вислав посольство, з яким передав Сергію хрест, параман і грамоту з відзначенням його заслуг. Діючий в той час митрополит Алексій вважав преподобного беззаперечним авторитетом і пропонував місце свого наступника. Але Сергій відмовився від привабливої пропозиції. Він ніколи не прагнув ніким керувати, а спонукав людей до дії лише власним прикладом.
Премудрий Єпіфаній, що став літописцем життя Сергія Радонезького, підкреслював надзвичайну миролюбність преподобного, його здатність впливати тихим голосом й лагідними словами на самих жорстких людей. Сергію досить часто доводилося примиряти ворогуючих князів. В життєписанії згадується про дивовижні речі: під час служіння літургії у у Чашу зі Святими Дарами сходив вогонь, йому було явлення Пресвятої Богородиці у супроводі двох апостолів, йому співслужив Ангел, молитвами преподобного творилися чудеса.
Сергій Радонезький мирно пішов із життя восени 1392 року. Через 30 років його нетлінне тіло було перенесено до храму, над розписом якого працювали відомі іконописці Даниїл Чорний та Андрії Рубльов. Там святі мощі спочивають і в наші дні.
Християнська Церква іменує його великим подвижником, зусиллями якого відкривався для людей істинний шлях до Бога.