12 травня (29 квітня ст..ст.) свята церква відзначає день пам’яті Амфілохія Почаївського.
Він народився в українському селі Мала Іловиця. 27 листопада (10 грудня н. ст.) 1894 у Варнави і Анни Головатюк народився син , при святому хрещенні хлопчика назвали Яковом.
Варнаві , батькові десятьох дітей , доводилося братися за будь-яку роботу , він робив колеса , колодки , сани , зверталися до нього за допомогою і хворі селяни , як до хорошого костоправа . Будучи юнаком, Яків не раз допомагав батькові «утримувати хворих , коли той направляв зламані кістки». Природна сила і придбані в юності навички стали в нагоді Якову.
У 1912 році Яків був призваний до Царської Армії, де виконував обов’язки фельдшера. Під час бойових дій допомагав виносити поранених товаришів з поля бою, потрапив у полон, був відправлений німцями в Альпи , де три роки працював у фермера . У 1919 році Якову вдалося здійснити втечу, повернувшись у рідне село , став займатися звичною селянською роботою , допомагав і хворим, які зверталися за допомогою.
У 1925 році Яків був прийнятий послушником в Почаївську Лавру. У працьовитості і смиренні виконував молодий чернець покладаються на нього слухняності , робив сани, колеса, співав на криласі …
8 липня 1932, з благословення митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонісія, Яків був пострижений у чернецтво з ім’ям Йосиф.
21 вересня 1933 висвячений єпископом Антонієм у сан ієродиякона , 27 вересня 1936 року – у сан ієромонаха.
Виконуючи різні роботи і слухняності в Лаврі, отець Йосип лікував хворих, особливо прославився як костоправ . До нього везли стражденних зі всієї округи, потік хворих не припинявся ні вдень, ні вночі. Щоб не створювати незручності для братії, отець Йосип, з благословення намісника Лаври, перебирається в маленький будиночок на монастирському цвинтарі , тут йому разом з ієромонахом Іринархом, належить прожити близько 20 років. Кожен день в маленький будиночок приходили хворі люди. Бували дні, коли ієромонах Йосип приймав до 500 чоловік, багато жадали зцілення – хто тілесного, хто духовного.
Усього себе подвижник присвятив служінню Богу, отримавши від Бога дар прозорливості і зцілень, допомагав все життя ближнім. Для світу залишилися прихованими його багато таємні подвиги і боріння.
Наприкінці війни подвижник дивом уникнув розправи. Якось вночі чотирнадцять озброєних чоловік увірвалися в його келію і зажадали їжі , після того як їх нагодували , попросили , щоб старець їх проводив. Біля воріт командир партизанського загону оголосив про розстріл . Зі смиренням прийняв старець звістка про швидку загибель, попросив тільки десять хвилин на молитву. Встиг прочитав «Отче наш», «Богородицю» , «Вірую» , почав читати «Відхідну» … Прибіг отець Іринарх, стурбований довгою відсутністю старця, коли побачив дуло націлене на праведника, не роздумуючи, кинувся на автомат, пригинаючи його до землі, став просити про помилування старця … Смерть минула.
Наприкінці 50 -х років почалися хрущовські гоніння на церкву. У країні масово закривали монастирі і храми, а самих монахів за безпідставними обвинуваченнями виганяли, виселяли, відправляли додому без права повертатися. Восени 1962 року народження, завдяки безстрашності старця монахам вдалося відстояти Троїцький собор : « Біля дверей церкви з десяток міліціонерів зі своїм начальником стоять , старець несподівано вихопив у начальника ключі, передав молодому наміснику Августину , і закликав місцевих жителів захищати храм. Селяни, озброївшись жердинами, кинулися на міліціонерів ». Троїцький собор відстояли, але через кілька днів старця вночі відвезли на «чорному воронку» до психіатричної лікарні. Його помістили в палату для самих «буйних» душевнохворих. Йому вводили ліки, від яких розпухало все тіло і тріскалася шкіра.
Духовні чада батька писали листи, просили звільнення старця . Через три місяці його привели в кабінет головного лікаря . Запитали : чи може він вилікувати тих хворих, які перебувають з ним у палаті.
Старець сказав, що через два тижні вилікує всіх хворих, і попросив привезти йому святе Євангеліє, хрест та одягання , щоб він міг відслужити Водосвятний молебень.
У відповідь почув: «Ні, ви без молебнів лікуйте».
– Це – неможливо , – відповів лагідний старець . Коли солдат йде в бій , йому дають зброю … Наша зброя на невидимого ворога – святий хрест , святе Євангеліє і свята вода .
Отця Йосипа відвели в палату.
Муки закінчилися лише з приїздом до лікарні Світлани Аллілуєвої , дочки Сталіна , яку він свого часу зцілив від душевної хвороби. Їй вдалося добитися звільнення старця .
Старець Йосип повернувся в рідне село і поселився у свого племінника. Дізнавшись , де знаходиться старець , почали з’їжджатися стражденні . Отець Йосип щодня служив Водосвятні молебні і зцілював людей. Місцева влада, стурбована припливом хворих людей в село, стала налаштовувати родичів проти старця, один з них, піддавшись умовлянням, обдуривши старця, відвіз його на своєму тракторі за село до боліт, жорстоко побивши, кинув у воду і поїхав. У холодній в грудневий день 8 годин пролежав мученик у крижаній воді , духовні чада знайшли вмираючого старця , відвезли в Почаївську Лавру, де його в ту ж ніч постригли в схиму з ім’ям Амфілохій, на честь святителя Амфілохія Іппонійського, боялися , що він не доживе до ранку . З милості Божої схимонах Амфілохій видужав. Залишатися в Лаврі без прописки було небезпечно, він знову повернувся в рідне село. Люди як і раніше йшли і їхали до старця за зціленням.
У дворі отець Йосип щодня служив Водосвятні молебні , багато віруючих отримували зцілення. Отець Йосип деяких хворих благословляв не вживати їжу в середу і п’ятницю. У дні суворого посту він велів рано вранці, вставши з ліжка , до початку ранкової молитви , відразу класти три земні поклони з молитвою «Богородице Діво , радуйся …» , щоб легко витримувати піст в цей день.
Потрібно було мати велику любов у серці, щоб ніколи і нікому і ні в чому не відмовляти . Старець Божий був таким . Він знаходив час для кожного.
Зі спогадів духовних дітей старця:
– Приїжджали до батька і сучасні молоді хлопці, скаржилися на душевну тугу , відсутність сну і апетиту. Старець ставив їх посеред двору і просив класти по 450 земних поклонів ; велів , щоб так і вдома кожен вечір робили, та носили хрестики , що не випивали , не палили , ходили до церкви , дотримувалися пости , причащалися і всі « нерви » вийдуть і будуть здорові . При цьому додав , що нерви відчувають біль , але коли болить душа , то це не « нерви засмучені , а біси мучать , і треба постом і молитвою боротися з ними. … ». Зневіра і порожнеча в душі , вважав старець , через багато говорять, через обжерливості , і зажерливості . Він велів тоді кожну годину і день співати « Еліци , у Христа креститеся » і «З нами Бог».
Цілий день проводив подвижник з людьми , ночами молився.
Молода жінка Тетяна , мешканка Почаєва , була невіруючою , до церкви не ходила. В результаті закупорки вен почалася гангрена. Лікарі наполягали на ампутації. Жінка тягнула скільки могла. А потім , дізнавшись про батюшку Амфілохія , позичила грошей і пішла . Батюшка вийшов з келій , оглядали чергу . І покликав її з натовпу. Вислухавши Тетяну , сказав , що операції робити не треба. Дав мазь , святу воду і сказав, які молитви читати , потім , діставши з шафки 50 рублів , дав жінці , бачачи духовним зором про її фінансових утрудненнях . Незабаром Тетяна зцілилася не тільки тілом – гангрена пройшла , а й душею – стала постійно ходити до церкви.
З Дніпропетровська приїхали до батюшки дві подруги. Одна їх них була глухоніма . Ще в дитинстві її сильно побила мачуха. Батько Амфілохій запитав глухоніму дівчину:
– Як тебе звуть ?
– Вона ж глухоніма , – втрутилася здивована подруга.
q- А ти мовчи , – відповів старець і повторно звернувся до хворої з питанням
Дівчина почала видавати звуки , з яких склалося її ім’я – Галя. Вона почала говорити і стала чути .
За свідченням очевидців : одного разу , коли старець поїхав на цілий день до хворого , до нього привезли вмираючого хлопчика 13 років. Пізно вночі старець повернувся і дізнався , що хворий хлопчик , не дочекавшись допомоги , помер. Старець підійшов до лави , на якій лежав померлий , схилився над ним і довго молився , потім перехрестив його , хлопчик відкрив очі – ожив .
Зі спогадів Шумаловіч К. :
Влітку 1961 у сина розпухла кисть руки. Вона збільшилася майже в два рази і сильно хворіла. Ми водили дитину до лікаря , але допомогти вони не могли. Тоді ми звернулися до отця Йосипа . Він помолився , взяв руку сина в свої долоні , легко поплескав по ній , і сказав, що все пройде. На ранок наступного дня ми не повірили своїм очам. Сталося диво! Рука була така ж , як і до хвороби.
Під осінь 1965 старець оселився у своєї племінниці , на ділянці за допомогою духовних чад була побудована невелика каплиця , над нею висока голубник , довгий обідній стіл у дворі для прочан.
Старець говорив , що з ласки Божої заздалегідь знає про важко хворих , які повинні до нього приїхати , бували випадки , що виходив зустрічати хворих вночі в негоду .
Збереглося багато свідчень про прозорливості старця . Надія Симора чула від матері розповідь про прозорливості старця: «Молода жінка звернулася до батюшки за допомогою повернути зір сліпому від народження синові , батько Йосип на прохання матері відповів , що це за її гріх . Що , будучи дитиною , вона лазила по деревах , брала пташенят і виколювали їм голкою очі … Жінка заплакала , плакав разом з нею і старець » .
Зі спогадів Агафії Лящук (Рівненська обл.) :
– Десь у шістдесятих роках мій батько захворів … Лікарська комісія встановила рак шлунка … Ми поїхали до батюшки . У дворі було багато людей. Всі чекали його . Незабаром вийшов старець і вказав пальцем на мене. Я розповіла , що батька виписали з лікарні , тому що не можуть вилікувати. Батюшка Йосип помолився , дав трави і сказав , що він одужає. Батько прожив після цього ще 16 років.
Представники влади забороняли людям відвідувати старця . Скасовувалися автобуси , але люди йшли пішки. Якось до старця приїхав перший секретар Тернопільського обкому партії , привіз єдиного сина. У дев’ятнадцятирічного юнака на нозі була саркома , лікарі виявилися безсилі.
Старець Йосип , оглянувши хворого , попросив залишити юнака на два тижні , попередив , що лікувати буде тільки молитвою. Секретар обкому погодився , домовився про нічліг для сина в найближчому селищі. З благословення старця юнак щодня приходив на Водосвятний молебень , пив святу воду , куштував освячену їжу. Через два тижні саркома безслідно зникла. Вдячний батько розпорядився виділити маршрутний автобус Кременець – Мала Іловиця. Старець , з дитинства любив природу , сам садив квіти і фруктові дерева , послушниці допомагали в роботах на ділянці. Старець передбачав свою швидку кончину , знав , що одна з його послушниць підсипала в їжу отруту , підливала отрута і в воду , якої він вмивався (є думка , що послушниця з Києва була агентом КДБ) . Не раз з гіркотою старець говорив , що серед його послушниць є «Іуда ». Батюшка кілька разів на кілька годин непритомнів. Під час нападів отруйниця під різними приводами не підпускала нікого до батюшки .
Смиренний старець стійко переносив страждання , і закликав винуватицю покаятися.
Помер подвижник 1 січня 1971 . Незадовго до смерті , старець говорив , щоб усі приходили на його могилу зі своїми потребами і хворобами , обіцяв і по смерті не залишати потребують його молитовної допомоги. Вже після відспівування старця біля труни праведника зцілилася віруюча жінка . Протягом трьох десятиліть відбувалися чудеса зцілень біля могили старця .
Москвич Винокуров Н.І. кілька років страждав від болю в спині , масаж і інші лікувальні процедуру не приносили полегшення , під час поїздки до Почаївської лаври, побував на братське кладовище : « На могилі схіігумена Амфілохія , слізно помолившись , просив батюшку зцілити мене , щоб я міг стояти на службі і біль відступила. Наступного дня ми з другом прийшли знову. Результат виявився дивним . Це справжнє диво».
3 квітня 2002 г Священним Синодом Української Православної Церкви було прийнято рішення про причислення до лику святих почаївського старця – схіігумена Амфілохія . Чин прославлення преподобного Амфілохія у лику святих був здійснений у воскресіння
12 травня в престольном Успенському храмі Почаївської Лаври. 12 травня 2002 в Почаївській Лаврі, під час прославлення святого в небі над Лаврою з’явилися створені з хмар два хрести . Протягом години віруючі могли спостерігати за цим дивом – один великий хрест і поруч – трохи менше . Паломники говорили : «Ну ось, тепер їх буде двоє – батюшка Іов і батюшка Амфілохій».
За матеріалами akafist.narod.ru