×

Світлий вівторок

прогулянка в Емаус

Крім вшанування Іверської ікони Божої матері, в Світлий Вівторок багато церков згадують про подорож двох учнів із Христом до Еммаусу.
Лк. 24, 12-35.
Тоді відкрилися в них очі, і вони пізнали його

Учнями, які подорожували з Єрусалиму до Еммаусу, про яких розповідає Євангеліє Світлого вівторка, були апостоли Лука (євангелист) і Клеопа (теж апостол із числа семидесяти). У поставі апостолів Луки і Клеопи бачимо чисто людську реакцію людини на Божі справи. Коли людина, недостатньо зміцнена Божою ласкою, надією на Бога, вона легко відходить від Бога, швидко опановує її зневіра, знеохота. Клеопа і Лука не одразу зрозуміли, що мандрівник, який приєднався по дорозі в Еммаус, – Воскреслий Спаситель. Коли ж він благословив хліб, вони збагнули – Хто поруч із ними. Але Христос в цю мить став невидимим.

Навернення Ісусом Луки і Клеопи, це духовне воскресіння, показує нам, як воно відбувається і потребує три основні засоби: молитва, Слово Боже і Євхаристія.

Молитва – це відкрита розмова з Богом, яка провадить людину до особистої зустрічі з Богом, особистого пізнання Бога.

Слово Боже приносить і відкриває людині правду про неї і про Бога, допомагає краще і глибше пізнати себе взаємно.

Євхаристія – найближче з’єднання людини з Богом. Євхаристія, це також духовна пожива і джерело духовного світла для душі.

Отже, духовно воскреснути, це звільнитися від неволі гріха і з’єднатися з Богом. Щоб звільнитися з гріха, треба спочатку пізнати його, пізнати стан своєї душі, просвітитися світлом Божої ласки. І в цьому допомагає нам молитва і Слово Боже. Воскреснути, це бачити присутність Бога у житті, це також відновити зв’язок любові з Богом.

Через брак пізнання і з’єднання з Богом, зло легко опановує нас і віддаляє, відтягує від Бога, від Церкви – цього духовного Єрусалиму.

Історія навернення Луки і Клеопи показує нам, що де б людина не шукала щастя і спокою у світі, вона може знайти його тільки в Бозі.

Один християнський місіонер, вивчивши мову, пішов проповідувати Слово Боже серед індіанських племен, що жили в далеких джунглях ріки Амазонки (тепер Бразилія). Декілька років він жив та проповідував серед цього народу і здобув значну повагу і любов. Але вожді цього народу побачили, що він має серед народу більшу повагу, як вони. Вожді з шаманами підбурили народ і присудили йому покарання – вигнання. Згідно традицій цього народу, засудженого заводили глибоко в джунглі і там залишали зв’язаного. Але один індіанець, що полюбив місіонера за його доброту та сердечність, змилосердився над ним, повернувся і розв’язав його. Він сказав, що покаже йому дорогу до великої ріки, якою можна доплисти до міста, де живуть його одноплемінники, білі люди. Більше тижня вони мандрували джунглями, аж поки дійшли до ріки. Увесь цей час місіонер розповідав йому про Бога, про жертву Христа, про Біблію, про віру. Навчив його молитися „Отче наш” і „Вірую”. На кінець вони дійшли до великої ріки Амазонки. Індіанець допоміг місіонеру змайструвати пліт, на якому можна було плисти річкою. На прощання місіонер сказав: „Дякую, що показав мені дорогу до ріки”. А індіанець відповів: „То я дякую тобі. Ти зробив для мене більше. Ти вказав мені дорогу до правдивого Бога”.

Нехай цей світлий Пасхальний час, торжество Христового воскресіння, щедро наповнить нас цим духовним, Божим світлом, щоб ми могли легко віднаходити дорогу до Бога, бачили Христа очима віри і відчували його присутність у житті нашим серцем, що буде доказом нашого духовного воскресіння.

За матеріалами сайту Редемптористи

5.00 avg. rating (96% score) - 1 vote

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: