З апостольських часів свято християнської Пасхи продовжується сім днів, тобто весь тиждень, від власне Великодня до Неділі Фоми, або Антипасхи. Цей тиждень називається “Світла Пасхальна Седмиця”. Кожен день тижня теж називається світлим – Світлий Понеділок, Світлий вівторок і т. Д., А останній день – Світла Субота.
У Великодню Седмицю в храмах щодня відбуваються богослужіння по великоднього чину. Ранкові та вечірні молитви замінюються співом Пасхальних годин.
Весь тиждень, після Літургії, відбуваються хресні ходи біля церкви, в яких, носиться хрест Христовий. У продовження всієї седмиці покладається глумливою дзвін у всі дзвони.
Після кожної Божественної літургії здійснюється святковий хресний хід, що символізує хід жінок-мироносиць (жон-мироносиць) до гробу Христа. На Хресній ході моляться йдуть із запаленими свічками.
Вісім днів святкування Христового Воскресіння є як би одним днем, що належить вічності, де «часу вже не буде» (Одкр. 10, 6).
На Світлій седмиці скасовується піст в середу і п’ятницю, земні поклони.
Царські врата в іконостасі (відокремлюють вівтар від основного простору храму) залишаються в продовженні седмиці відкритими в знак того, що в ці дні перед віруючими якби відкривається невидимий, духовний, Небесний світ. Відкриті Царські Врата – образ Гробу Господнього, від якого Ангел відвалив камінь. У всю Світлу седмицю вони не закриваються навіть під час причащання священнослужителів, і тільки в суботу перед 9-ю годиною вони закриються.
На Світлій седмиці немає вінчань і заупокійних молитов. Відспівування покійних здійснюються, але і вони більш ніж наполовину складаються з піснеспівів Великодня.
Світлий понеділок.
Згідно з біблійним переказом, у перший день після воскресіння Ісус явився своїм учням і протягом 40 днів розповідав їм про Царство Небесне, після чого вознісся небо. Світлий понеділок – християнське свято на згадку про перший день після воскресіння Христа. Згідно з Біблією, Христос воскрес, незнанням з’явився двом своїм учням, розділив з ними шлях у село Еммаус, неподалік від Єрусалиму, і вечерю. «І Він увійшов, щоб із ними. І коли сів Він із ними, то взяв хліб, поблагословив, поламав і дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий. І вони сказали один одному: Чи не палало нам серце обом, коли нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання? І, вставши в ту ж годину, вернулися в Єрусалим і знайшли разом одинадцять Апостолів і тих, що з ними, які говорили, що Господь дійсно воскрес і явився Симонові. І вони розповіли, що сталось на дорозі, і як пізнали Його в ламанні хліба. Коли вони говорили оце, Сам Ісус став посеред них і сказав їм: Мир вам. »(Лк., 113-е зач., 24: 12-35)
Вечірню в перший день Пасхи настоятель здійснює, одягнувши в усі священні одежі. Після вечірнього входу з Євангелієм, читається Євангеліє про явлення Воскреслого Ісуса Христа апостолам увечері в перший день Свого воскресіння з мертвих (Ів. 29 гл. 19-25). Євангеліє читає настоятель, повернувшись обличчям до народу.
Світлий вівторок.
У вівторок Світлої седмиці здійснюється святкування на честь Іверської ікони Божої Матері. У вівторок Світлої седмиці Православна Церква святкує день Іверської Ікони Божої Матері. Це свято встановлене на честь здобуття чудотворного образу на горі Афон в XI столітті. Іверська ікона Пресвятої Богородиці – ікона Діви Марії з Немовлям, шанується як чудотворна, належить до іконописного типу Одигітрія. Оригінал знаходиться в Іверському монастирі на Афоні, в Греції; згідно з православним переказами він написаний євангелістом Лукою.
У п’ятницю Світлої Седмиці святкується пам’ять образу Божої Матері “Живоносне джерело”. Цього дня після Літургії здійснюється чин малого освячення води (водосвятний молебень перед іконою Божої Матері «Живоносне джерело»), а якщо дозволяють місцеві обставини – хресний хід на водойми або водні джерела. Водою, освяченою на цьому молебні, віруючі кроплять свої сади і городи, закликаючи допомогу Господа і Його Пречистої Матері на дарування врожаю.
Поява цього образу пов’язана з чудовою подією – зціленням Богоматір’ю сліпця, що стався в середині V століття у джерела поблизу Константинополя. Воїн Лев Маркелл, колишній свідком цієї милості Божої Матері, ставши згодом імператором (455 – 473), спорудив на місці джерела храм і назвав його «Живоносне Джерело», маючи на увазі чудодійну силу джерела. Надалі цей храм неодноразово перебудовувався і вдосконалювався. Але після падіння Константинополя він був зруйнований. І тільки в 1834 – 1835 рр. над Живоносним Джерелом знову був споруджений православний храм, який діє до цього часу.
Світла субота.
Всю Світлу седмицю близько відкритих Царських врат стоїть особливий хліб, званий артос. Звичай цей встановлений з апостольських часів. Відомо, що після Свого воскресіння Господь неодноразово являвся своїм учням. При цьому Він або Сам куштував їжу, або благословляв трапезу. В очікуванні цих благодатних відвідувань, а пізніше – в пам’ять їх святі апостоли залишали незайнятим середнє місце за столом і клали перед цим місцем частину хліба, як якби Сам Господь незримо присутній тут. У продовження цієї традиції отці Церкви встановили в свято Воскресіння Господнього класти в храмі хліб.
У Суботу Світлої седмиці після Божественної літургії артос урочисто благословляється і читається особлива молитва на роздроблення артоса. Після цього шматочки цього священного хліба роздають віруючим. Потім цю святиню дають хворим або тим, хто не може бути допущений до Святого Причастя. Молільники, отримавши після закінчення Літургії частина артоса, зберігають її протягом усього року (зазвичай – розрізавши на невеликі шматочки і куштуючи їх натщесерце, особливо під час хвороби).
У суботу Світлої седмиці вперше після дня Пасхи Царські врата в храмах закриваються.
У восьмий день після Пасхи, як закінчення Світлої седмиці, слідує особливу торжество, зване Антипасха (Неділя Фоми), що означає в перекладі “замість Пасхи” або друга Пасха.