Святий Йосафат – великий син волинської землі, найбільший Святий українського народу й Христової Церкви, за єдність якої він пролив свою кров і віддав життя.
Празник святого священномученика Йосафата для вірних Української Католицької Церкви особливо дорогий, світлий і радісний, бо це празник нашого українського святого, празник нашого брата по крові й кості, празник великого апостола й мученика за святу віру й єдність Церков.
Та не тільки наша Церква, але й ціла Католицька Церква його почитає, його славить, до нього молиться, на його честь будує святині, а його мощі спочивають у серці християнсько-католицького світу, у базиліці святого апостола Петра в Римі. Святий Йосафат — це перший український святий, якого канонізувала Католицька Церква, йому і його мученицькій крові ми завдячуємо, що сьогодні визнаємо правдиву Христову віру та що ми члени правдивої Христової Церкви.
У небі є тисячі й тисячі різних святих. Це безіменні святі. Та маємо рід святих, які за земного життя відзначилися великою святістю і геройськими чеснотами любови Бога і ближнього, яких Господь Бог після їхньої смерти прославив чудами, а свята Церква винесла їх на престоли святих і доручила їх почитати. Таких святих звемо канонізованими. І до них якраз належить наш священномученик Йосафат.
Церква після проведення кількох дуже строгих процесів над життям святого Йосафата, руками Папи Пія IX, 29 червня 1867 року поклала на голову святого Йосафата вінець святих: “Пій, єпископ, слуга слуг Божих…, — каже канонізаційна булла, — згаданого блаженного Йосафата, архиєпископа полоцького, руського обряду, з Чину Святого Василія Великого, бути святим вирішили та й у список святих мучеників вписали”.
Закликом почитати і наслідувати святого Йосафата в любові до нашої святої віри, Церкви, обряду й народу, хай будуть для нас слова Патріарха Йосифа Сліпого, які він сказав біля гробу святого Йосафата 25 листопада 1969 року: “Нехай святий Йосафат, як вірний син Церкви й народу, аж до перемоги веде наш народ. Він боронив єдність Церкви й народу ввесь свій вік. Навіть у Полоцьку на Білорусі він почувався русином-українцем, а про єдність Церкви переконував і київських печерських монахів, його сильний характер і геройська святість життя мусить і нас підбадьорювати та заохочувати йти по його слідах, хоч би це також коштувало нам жертви, бо принести її треба, якщо йдеться про добро Бога, Церкви й народу” (Благовісник, V, 1-4, 1969).
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Світильник світлий явився ти, священномучениче Йосафате, бо як пастир добрий поклав ти душу твою за вівці, розбратолюбними ворогами убитий ти і увійшов ти у святая святих, з безплотними перебуваючи. Тому молимо тебе, многострадальний: Моли Начальника пастирів, Христа, удостоїти нас стати по правому овець стану і спасти душі наші.
Слава: Кондак, глас 4: Вогненним сяянням розп’ятого Христа в юності просвічений, ангелам ти уподобився в монашім житті і благочесно в святительстві ти пожив: ясно проповідував ти з’єднання та погасив розбратолюбних роздором розпалені серця мученицькою твоєю кров’ю і вінець від Христа прийняв ти. Тому пом’яни нас, ми кличемо до тебе: Радуйся, непохитний стовпе з’єднання.
І нині: Богородичний, глас 4: Йоаким і Анна з неслави бездітности і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста, у святім різдві твоїм. Його празнують люди твої, з провини прогрішень ізбавлені, як кличуть до тебе: Неплідна родить Богородицю і кормительку життя нашого.
День пам’яті 12 листопада.