×

Акафіст до Пресвятої Богородиці

акафіст до пресвятої богородиці

Слово «Акафіст» – ( від грецької «Імнос Акафістос») буквально означає гімн, при виконані якого не можна сидіти і має два пов’язаних між собою значення:
1). Акафіст – святковий піснеспів, яким є Акафіст до Пресвятої Богородиці, що виконується на ранній відправі свята Похвали Пресвятої Богородиці, яке відзначається Церквою в суботу 5-ої Неділі Великого Посту (читається в пт ввечері);

2). Це особливий жанр церковних піснеспівів, змістом якого є восхвалення Господа, Богоматері та Святих. Форма ж їх визначається зазначеним «Акафістом до Пресвятої Богородиці».

Наприкінці п’ятого і першої половини шостого віку візантійська гімнографія збагатилася новим церковно-поетичним жанром – кондаком, який являв собою багатострофний гімн, який складається за звичай від 18 до 30 строф (ікосів), однакових за кількістю віршів (стихів) і  за ритмічною організацією відповідних стихів. На початку кондака розміщується вводна строфа, що зветься «кукулієм», або ж «проімієм», що відрізняється від наступних  ікосів своєю метричною і мелодійною структурою, але об’єднана з ними єдиним рефреном. Подальші строфи кондака мають зовсім єдину (єдиновиглядну) в межах кожного окремого гімну структуру і єдиний рефрен, своїм ритмічним поверненням, чітко розділяючий цілісне на рівні відтинки. Остання строфа вміщує молитовне звернення до оспіваної особи (постаті). Ікоси за звичай зв’язуються акростихом. Виконувався кондак в наступний спосіб,  що кукулії і всі строфи співав соліст, тоді як рефрен – хор, або ж народ.

З’явлення і одночасний розквіт кондаків пов’язані з іменем святого Романа Солодкоспівця, одного з найталановитіших християнських піснеспівців першої половини шостого віку. Народжений у західносирійському місті  Емесі, святий Роман зумів з’єднати у зрілій і організованій формі кондака традиції елінської ритмічної організованої гомілетичної  прози з одного боку, з традиціями старозавітної і сирійської християнської поезії з іншого боку. За повідомленням Менологія, імператора Василія 11, після дивовижного пробудження до творчості, яке сталося під час з’явлення йому у сні Пресвятої Богородиці, солодкоспівець написав біля тисячі кондаків на всі свята і на дні пам’яті знаменитих святих ( у наш час збереглося біля 85). Після утвердження у 8 віці жанрової форми канону, у богослужбовій практиці залишились тільки окремі строфи найбільш популярних кондаків – зазвичай, це кукулії, (що отримали тепер назву кондака) і початковий ікос, котрий звершується на раній (утреній) відправі, після шостої пісні канону. Лиш два давніх багатострофних кондаки уникнули цього скорочення – заупокійний кондак Анастасія «Сам Єдин єси Безсмертний…», що знаходиться в Чині священичого похорону, та « Акафіст Пресвятої Богородиці». Тільки його грецька Церква називає Акафістом, присвоюючи гімнам, збудований дещо пізніше за його схемою, назву Ікосів. Як, наприклад, гімн, який у нас названий «Акафістом Святителю Миколаю», а у  грецькій практиці має надпис «Ікоси на Святителя Миколая».

«Акафіст до Пресвятої Богородиці» – є різновидністю кондака в початковому значені останнього терміну. У ньому 24 строфи (не враховуючи кукулія), що складають в акростиху: грецький алфавіт.

Дванадцять з них (великі), зберегли назву «Ікоси», інші дванадцять (дещо менші), стали називатися «Кондаками», (третє значення даного слова, або ж, на всякий випадок, особливо в середині другого, якщо керуватися формальними признаками). Слідом за кукулієм ці строфи послідовно чередуються, при чому Ікоси закінчуються рефреном:» Радуйся Невісто Неневісная», а кондаки – рефреном – «Алилуя». В Кондаках до сьомого, переважає зміст історичний, потому – догматичний. Ікоси складаються з двох не рівних частин: розповідної та прославляючої. Після першої з них , що окреслює певний визначений момент Священої історії, догматичного віровчення, або ж образу Пресвятої Богородиці, слідують пов’язані з цією частиною богатоскладні найменування  Божої Матері, що вводяться вітальним зверненням «ХЕРЕ» – «радуйся». Кількість таких херетизмів є незмінним – окрім рефрена – шість пар, що з’єднані ізосилабічним торжеством (святковістю), синтаксичним паралелізмом, звичайними співзвучностями і навіть регуляторною віршотворною римою.

Херетизми є характерестичною рисою акафісного жанру, одна із функцій якого полягає в тому, щоб з’явити у чітких і піднесених образах – уподібненнях, значення тих, або інших подій Священої чи Церковної історії., зберегти догматичну правильність їх розуміння і сприйняття. Не треба забувати, що настільки рішучо заволоділа в акафісті концентрична структура  уподібнень ( тобто така, коли вони розташовуються довкола однієї центральної особи чи поняття) восходить до Святого Письма Нового Завіту. Достатньо назвати цикл притч 8-го розділу Євангелія від Матфея де Царство Небесне послідовно уподібнюється людині, яка посіяла добре зерно на своєму полі; чи ж зернятку гірчичному; заквасці, скарбу , захованому у полі, купцю, що шукає хороших перлин; неводу, закинутому в море (вірш 24, 31, 33, 44, 45, 47)..Так само Святовітцівська Екзегетика, що систематично настоює на єдності змісту для численного раду символів ( коли, наприклад, усі Старозавітні образи, взірці невинної жертви представляють Хресні страждання Спасителя), стимулювала розвиток формальної структури, концентричних уподібнень, яка настільки послідовно  відбулася, здійснилася  у Великому акафісті, в якому Пресвятій Богородиці надано в загальному вимірі  145 уподобань.

Акафіст Пресвятій Богородиці надзвичайно довго залишався унікальним у свому роді витвором. Перехід від акафіста, як одинокого  тексту, до акафісту, як до жанру церковної Гімнографії, тобто до  появи Гімнів, що збудовані за формальною моделлю «Акафіста до Пресвятої Богородиці», мало місце лише на заході  візантійської епохи, приблизно  через 7 – 8 віків після виникнення їх взірця. Проблема багатовікового «акафісного мовчання», ще очікує свого витлумачення. Витіснення із богослужіння Кондака Каноном – дає пояснення, яке лежить на поверхні, але воно навряд чи є вичерпним. У зв’язку з цим належить згадати лист Афінського митрополита кінця 12 початку 13 століття Михаїла Акомината, з якого без сумніву випливає, що Гімни, схожі на Акафіст, до складу богослужінь на той час не входили., і що спроби їх написання розглядалися, як недопустимі новації:» …так званий піснеспів Акафісту до однієї Богоматері і відправляється лише раз на рік, то ж ніхто з любителів свят та співів не наслідував його заради пам’яті будь-кого із святих. Відповідно не належить і тобі це чинити, щоб ти не був звинувачений у новизні».

Однак, дещо пізніше, як про це зазначає Філарет Дроздов: “Богословський дух Святої Церкви угледів, що було б не відповідно, якщо б, власне, на славу Христа Спасителя не існувало б такого самого незвичайного та величавого піснеспіву, подібно Акафісту Божій Матері. То ж укладений акафіст Господу Ісусу, сповнений духом покаяння, молитви, любові та умиління”. Цей Акафіст названий у нас ще акафістом Ісусу Найсолодшому, вперше зустрічається у грецькій рукописній традиції лише у 13 віці.. Слов’янський переклад здійснений був уже в 14 віці.. Автор Гімна невідомий.Іноді зустрічається атрибуція ченцю Студійсчької обителі Феоктисту  9 вік, чиї умильні Канони Господу Ісусу Христу, мають певну подібність до Акафісту, заперечується як рукописною традицією, так і наведеним раніше свідченням митрополита Михаїла Акомината.

Природнім є запропонувати суттєвий зв’язок поміж укладенням Акафіста Господу Ісусу Христу і тими колами Афонського чернецтва, де наприкінці 13, на початку 14 століть трудами та подвигами преподобних Никифора Ісихаста та Григорія Синаїта відроджується древня практика « Іссихії», « Священного безмовства», Молитви Ісусової, які стверджували можливість реального спілкування з Богом, через співпричасність подвижника до Божественних енергій, причому Імена Божі не є лише мертвими звуками, а є енергією та розумним виявом Божим. На підтримку даної пропозиції промовляє і той факт, що вже згадувані тут найдавніші рукописи грецького оригіналу та слов’янського перекладу Акафіста виходять із бібліотек Афонських монастирів.

Подальший розвиток Гімнографії акафістів пов’язане з іменами Константинопольських патріархів Ісидора Бухироса (1342-1349) та Філофея Коккіни (1353-1354, 1364-1376). Ці найвидніші Візантійські діячі 14 століття проводили в життя, в тому числі також і в славянських країнах, соціальну, культурну і політичну програму, спрямовану на зміцнення позицій ісихазма в богослів’ї у Церковному житті )(особливо в монастирському), в політиці зовнішній та внутрішній.. Хоч їх самих назвати ісихастами можливо лише умовно, але без сумніву, що поміж ними і, власне, ісихастами, такими, як преподобний Григорій Синаїт або ж преподобний Сергій Радонежський, існувало глибоке духовне родство, основане на загальному розумінні особистого аскетичного подвигу та суспільного служіння християнина. Як про це пише професор  протоієрей Іоанн Меєндорф:» Це розуміння допускало різновидність практичних виражень, починаючи від повного відходу від світу та закінчуючи активним богословсько-полемічним письменницьтвом та цілком активним втручанням у суспільні та міжнародні справи».

Грецькі оригінали Акафістів патріарха Іссидора у древній рукописній традиції не зафіксовані: у церковнославянському перекладі нараховується 7 його Гімнів, що надписані, як Ікоси, що подібні до Акафісту, творіння Святійшого Патріарха Нового Риму, Константина Града Кир Іссидора». Це Акафісти Архангелу МихаїлуІоану Предтечі, Святителю Миколаю Чудотворцю, Успінню Божої Матері, Христу Господу, Апостолам Петру і Павлу разом та всім 12-ти Апостолам.

На відміну від Ісидора, якому окрім названих Гімнів належить лиш декілька Канонів Гімнографічна, спадщина Патріарха Філофея Коккіна дорсить велике: це більш аніж 40 служб, Канонів, молитв, Тропарів, прокімнів та Величань. Архієпископ Філарет Гумільов писав про Філофея: “У піснях та молитвах його, видно полум’яне благочестя(побожність); а у складі пісень видно особливий образ викладу”. Нам відомі два Акафісти Філофея Коккіна: всім Святим, у складі Служби Всім Святим (грецький оригінал у церковнославянському перекладі), та Живоносному Гробу та Воскресінню Господньому (лише церковнослов’янський переклад). Окрім того, до його побожної усердності належать молитви, які читаються після Акафіста Ісусу Найсолодшому («Ми згрішили, беззаконствували, неправду чинили перед Тобою…»), та Пресвятій Богородиці («Нескверна, Неблазна, Нетлінна, Пречиста, Пренепорочна…»)

Із книги:» Акафісник «, Ч -1а,-видання М. П. – М. – 1989. – ст.. 3).

АКАФІСТ (від грецького слова, яке означає «несідальний»), так називаються у Східній Церкві похвальні піснеспіви на честь Ісуса Христа, Богоматері і Святих, що виконуються тими, хто молиться стоячи. Найдавнішим акафістом і взірцем для інших, похідних, вважається Акафіст Божій Матері, який був написаний у  сьомому столітті з нагоди врятування Богородицею м. Константинополя від навали персів і аварів. Складається він з 25-ти окремих піснеспівів: 13 –ти Кондаків і 12 –ти Ікосів, що розміщувалися за порядком грецького алфавіту (окрім першого Кондака) і закінчувалися вигуком «Радуйся»…..

Деякі дослідники приписують авторство цього Акафісту св.. Роману Сладкоспівцю, інші ж – Константинопольському патріарху Сергію, сучаснику облоги Константинополя 626 року, ще інші – літописцю облоги, Георгію Писиді. За взірцем Акафісту Богородиці складені були й інші Акафісти: Ісусу Найсолодшому, Миколаю Чудотворцю, Успіню Божої Матері, Іоану Предтечі, Апостолам Петру і Павлу, Архангелу Михаїлу та ін.

(Християнство. Енциклопедичний словник.- Т. 1-й.-М., 1993.-с. 47.)

Передруковано з uaoc-ls

5.00 avg. rating (94% score) - 1 vote

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: