×

Митрополит Іларіон (Іван Огієнко)

Завдяки чи то моєму поганому слухові, чи то помилці священика, я помітив, що в нас на сайті нема такої непересічної постаті як митрополит Іларіон (переважна більшість українців його знає під мирським іменем Іван Огієнко). Ця постать не тільки чимало зробив для своїх сучасників, а й для всіх україномовних нащадків. Що саме – прочитайте в статті, яку ми передрукували з вікіпедії.

Іва́н Іва́нович Огіє́нко (церковне ім’я : Іларіон; * 2 (15) січня 1882, Брусилів — † 29 березня 1972, Вінніпег) — український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог
, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922). Брат прадіда нашого знаменитого сучасника Сергія Бубки.

Його предок козак Максим Огієнко в часи Коліївщини (1768 р.) став одним з ватажків Кліщинського повстання 1767–1770 рр. (село Кліщинці Лубенського полку — тепер Чорнобаївського району Черкаської області).

Біографія
Народився у містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині — селище міського типу, районний центр Житомирської області) в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків. Був шостою дитиною в сім’ї. Коли Івану ледь виповнилося два роки, внаслідок нещасного випадку загинув батько.

1896 закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові. Далі навчався у Київській військово-фельдшерскій школі. Із товаришем по навчанню Юхимом Придворовим (майбутній російський поет Дем’ян Бєдний) редагував рукописний місячник «Моя библиотека».
Закінчивши 1900 повний фельдшерський курс, за направленням комісії працював у Київському військовому шпиталі.
У травні 1903 в Острозі склав іспити в місцевій гімназії й отримав відповідне свідоцтво.

1909 закінчив Київський університет св. Володимира, де займався у філологічному семінарі професора Володимира Перетца. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті. Від 1915 викладав у Київському університеті, був приват-доцентом на кафедрі мови і літератури. Належав до Української Партії Соціалістів-Федералістів.

У 1917–1918 відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. Доктор філософії (1931; університет Брно, Чехословаччина, за працю: «Українська літературна мова 16 ст. і Крехівський Апостол 1560 р.»). Від 1918 — професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету.

14 січня 1918 Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування.

Улітку 1918 виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету (урочисто відкрито 22 жовтня 1918). Огієнко читає в університеті курс лекцій «Українська культура», за якими видає у 1918 році книгу.

В уряді
5 січня 1919 Огієнка призначено міністром освіти УНР, працював в урядах Володимира Чехівського та Сергія Остапенка. 17 січня як міністр освіти ухвалив для шкільного вжитку по всій Україні правила українського правопису; 30 січня видав наказ, за яким мовою викладання в усіх школах України (початкових, середніх, вищих) мала стати українська мова, у школах національних меншин дозволялося користуватися рідною мовою. 7 та 8 лютого у Вінниці видав накази, за якими у школах, що підлягали міністерству, всі дипломи, свідоцтва та атестати мали видаватися виключно на українській мові, всі написи на бланках, штемпелях і печатках також мали бути замінені на українські.

15 вересня 1919–1920 — міністр віросповідань УНР в урядах Ісаака Мазепи та В’ячеслава Прокоповича. Першими справами в уряді були вимоги єпископам — щоби Євангеліє читалося українською мовою; проповіді виголошувалися державною мовою, служби Божі, читання та співи у церквах відправлялись за українською вимовою; висвячувались й призначалися на церковні посади у духовному відомстві ті особи, які знають українську мову. Міністр визначав місячний термін для прийняття української вимови, зазначив: особи, що не виконають наказу, позбавляться своїх посад та будуть притягнені до судової відповідальності. 8 жовтня в Кам’янці-Подільському засновано з ініціативи Огієнка курси української мови для священиків, дияконів, дяків та регентів[1].

Від 16 листопада 1919, після від’їзду Директорії УНР з Кам’янця-Подільського, Огієнко став головноуповноваженим уряду. При від’їзді Симон Петлюра наказав головноуповноваженому: «Бережіть Україну, як зможете».

Захоплення Кам’янця-Подільського більшовицькими військами (16 листопада 1920) змусило Огієнка емігрувати до Польщі.

Еміграція в Польщі
З 1920 жив у місті Тарнові, де заснував видавництво «Української Автокефальної Церкви», що випускала брошури і невеликі за обсягом книги, автором яких був сам Огієнко. Активно співпрацював з уніатською церквою. За спогадами митрополита Євлогія (Георгієвського), «православний за віросповіданням, він вважав, проте, можливим причащатися в уніатів». Регулярно друкував свої праці в уніатській друкарні в Жовкві.

В 1921 був членом Ради Республіки, а до 1924 — міністром в уряді у справах віровизнання Української народної республіки в еміграції (уряду УНР в екзилі). З 1922 був дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка. Після кількох місяців праці в уряді УНР у Тарнові, він перебирається у вересні 1922 р. до Львова на запрошення професора В. Калиновича. Не знайшовши собі помешкання у місті, І. Огієнко перебрався до Винників.

З 1922 по 1924 рр. Іван Огієнко проживав у Винниках (біля Львова). І.Огієнко підтримував важкохворого Івана Липу і став останнім, хто бачив Івана Липу живим. Вони разом працювали не покладаючи зусиль задля української справи. Винниківський період у житті І. Огієнка відзначений кількома написаними книжками, підготованим і виданим «Українським стилістичним словником» (1924 р.), а також працею над перекладом Нового Заповіту. В 1922 р. надрукував у Львові переклад Літургії Св. Іоанна Златоуста з грецької на українську мову.

У травні 1937 р. у Львові виходить «Новий Заповіт», що є лише частиною головної праці всього життя вченого — перекладу Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів.

Коли жив у Винниках викладав, завдяки сприянню Андрея Шептицького, українську мову і українську літературу у Львівській учительській семінарії (від 1924), з якої був звільнений за проповідування національної ідеї. Іван Огієнко згадує: « Часто бувало, що місцева залізничка Винники-Львів через сніговії не ходила, — тоді я, разом з місцевими семінаристами, дівчатами й хлопцями пішки йшли до Львова, поборюючи снігові кучугури… Тоді були молоді сили і працювати науково, і поборювати трудні перепони до цієї праці… У Винниках тоді жив і проф. Іван Калинович, що викладав у тій же Семінарії німецьку мову. Місцева поліція не раз докучала мені…»

Протягом 1926–1932 — професор церковнослов’янської мови на богословському факультеті Варшавського університету. Був звільнений польською владою як активний прихильник українізації православної церкви. Заснував і редагував у Варшаві журнал «Рідна мова» (1933–1939) і «Наша культура» (1935–1937), які сприяли популяризації української культури, норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР, виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України.

Виступав як творець нової наукової дисципліни — палеотипії, що розуміється ним як галузь знання про книжки старого друку («стародруки»).

Церковна діяльність

Овдовів в 1937 — після смерті дружини Домініки Данилівни.
9 жовтня 1940 був пострижений в чернецтво в Яблочинському Свято-Онуфрієвському монастирі митрополитом Діонісієм (Валединським), предстоятелем Польської Православної Церкви.

19 жовтня 1940 на Холмському Соборі був висвячений (під ім’ям Іларіона) єпископом Холмським і Підляським. Хіротонію провели: митрополит Діонісій (Валединський), предстоятель Польської Православної Церкви, архієпископ Пражський Саватій та єпископ Люблінський Тимофій (Шретер). На наступний день (20 жовтня) в Холмському Соборі ці самі єрархи звершили архієрейську хіротонію найменованого в єпископа Іларіона. Як архієрей організовував українську церкву на Холмщині за допомогою введення української мови в богослужіння. Виголосив сотні проповідей, багато з яких були видані або розійшлися в рукописних списках. Заснував в єпархії друкарню і видавництво, велику єпархіальну бібліотеку, що налічувала десятки тисяч томів. У цей же період написав безліч віршованих (писав вірші з юних років) і прозових творів, в основному духовно-повчального змісту.

З 16 березня 1944 — митрополит. Належав до Української Автокефальної Православної Церкви, відновленої на території Рейхскомісаріату Україна у веденні архієпископа Полікарпа (Сікорського), але прагнув до відокремлення.

Здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. Від 16 березня 1944 — митрополит Холмсько-Підляський УАПЦ Полікарпа (Сікорського).

Московський Патріархат негативно оцінював «українізаторську» діяльність владики Іларіона, але визнає канонічний характер його єпископської хіротонії.

Улітку 1944 Огієнко змушений був емігрувати в Словаччину, потім до Швейцарії (жив у Лозанні), а у вересні 1947 — до Канади у місті Вінніпег, де редагував літературно-науковий місячник «Слово істини».

8 серпня 1951 на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу. Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Заснував Теологічне товариство (нині: «Теологічне товариство митрополита Іларіона»), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію ім. св. Апостола Андрія (готує православних священиків для українських громад в усьому світі), очолював Науково-Богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Відновив видання і продовжував редагування науково-популярного журналу «Наша культура» (1951–1953, від 1954 — «Віра і культура»).

28 — 30 квітня 1960 у Вінніпезі відбувся Акт Духовної Злуки всіх трьох українських православних митрополій — Української Греко-Православної Церкви Канади, Української Православної Церкви в США та Української Православної Церкви в Екзилі (з центром в Західній Німеччині).

Справа життя Івана Огієнка (працював 1936–1955) — переклад Біблії, що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу.

Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі прив’язується, він усією душею на ціле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужбині, просять накласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі…
Іван Огієнко

Перекладач Св. Письма
1922 року надрукував у Львові переклад Літургії св. Іоанна Златоуста з грецької на українську мову. У травні 1937 у Львові виходить «Новий Заповіт», що являв собою лише частину головної праці всього життя вченого — перекладу Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів. Поставив перед собою завдання: перекласти Біблію на сучасну українську мову, якомога точніше передавши зміст оригіналу. Британське Біблійне товариство уклало з перекладачем договір про видання книги. Огієнко працював над перекладом з 1931 по 1938, але й багато пізніше він удосконалював текст Біблії для нових видань. В 1942 був опублікований «Новий Заповіт і Псалтир». Повністю фундаментальний переклад (який включає і неканонічні книги) «Біблії або книг св. Письма старого і Нового Заповіту» вийшов в Лондоні в 1962 на 1529 сторінках.
В 1995 в Україні заснована премія імені Івана Огієнка. В 2002 частину архіву митрополита Іларіона передано Україні канадською владою.
Помер митрополит у м. Вінніпег; похований на православній секції Меморіального парку «Ґлен Іден».

Мовознавча діяльність
У колі наукових інтересів Огієнка-мовознавця були проблеми кириличної палеографії, історії старослов’янської та української мов, будови, стилістики та культури української мови, питання українського пра¬вопису.
Огієнко — автор «Десяти мовних заповідей свідомого громадянина».
Основні праці:
• «Історія української культури» (1918, 1991, 1992, 2002),
• «Український стилістичний словник» (1924),
• «Історія українського дру¬карства» (1925, 1994),
• «Костянтин і Мефодій. їх життя та діяльність» (1926),
• «Нариси з історії ук¬раїнської мови. Система українського правопи¬су» (1927),
• «Пам’ятки старослов’янської мови X–XI віків» (1929),
• «Крехівський Апостол» (1930),
• «Історія української літературної мови» (1950, 1995, 2001),
• «Граматичні основи української лі¬тературної мови» (1951),
• «Український літера¬турний наголос» (1952),
• «Наша літературна мова. Як говорити й писати по-літературному» (1954),
• «Етимологічно-семантичний словник україн¬ської мови» (т. 1—4, 1979—95).

Праці
Огієнко — автор багатьох наукових праць з українського мовознавства, історії церкви, культури, канонічного права:
• Огляд українського язикознавства (1907);
• Орфографический словарь: Справочная книжка по русскому языку (1914);
• Иноземные элементы в русском языке: История проникновения заимствованных слов в русский язык (1915);
• Історія української культури (1918);
• Український стилістичний словник (1924);
• Історія українського друкарства (1925);
• Чистота і правильність української мови (1925);
Кирило і Мефодій: їх життя і діяльність (тт. 1-2, 1927–1928);
• Пам’ятки старослов’янської мови 10-11 ст. (1929);
• Українська літературна мова 16 ст. і Крехівський Апостол 1560 р. (тт. 1-2, 1930);
• Сучасна українська літературна мова (1935);
• Українська Церква (Том 1, Том 2, 1942);
• Слово о полку Ігоревім (1949; 1967);
• Історія української літературної мови. Київ — 2001 (Перше видання Вінніпег — 1949);
• Іконоборство (1954);
Візантія і Україна (1954);
• Українська Церква за Б.Хмельницького. 1647–1657 (1955);
• Князь Костянтин Острозький і його культурна праця (1958);
• Святий Димитрій Туптало. Його життя й праця (1960);
• Преподобна Анна Всеволодівна;
• Преподобний Паїсій Величковський;
• Дохристиянські вірування українського народу. Історико-релігійна монографія (1965);
• Канонізація святих в Українській Церкві (1965);
• Життєписи великих українців / Упоряд. М. Тимошик. (1999);
• Тарас Шевченко / Упоряд. М. Тимошик. (2002).
• «Містечко Брусилів і його околиці»[3]

Вшанування пам’яті

В 1995 р. заснування премії імені Івана Огієнка. Це друга в Україні багатогалузева премія після Шевченківської, яка відповідає багатосторонній діяльності цієї людини на ниві українського відродження. Засновники її — Національна Спілка письменників України, Житомирська обласна Рада народних депутатів, Фонд розвитку мистецтв України та Всеукраїнське товариство Івана Огієнка. Щорічне урочисте вручення премій новим лауреатам у галузі літератури і мистецтва, в галузі науки і освіти, в галузі громадської, політичної та церковної діяльності відбувається в день пам’яті Івана Огієнка — 29 березня — на його батьківщині в Брусилові.
• В 1997 р. коли відзначали 115-ту річницю від дня народження митрополита Іларіона й 25-ту — від дня його смерті, ЮНЕСКО оголосило, завдяки клопотанням української діаспори, Роком Івана Огієнка.
• В 1998 р. згідно з розпорядженням столичної мерії, встановлено меморіальну дошку на приміщенні гуманітарного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де вчився і працював професор І.Огієнко.
• В 2002 р. частина архіву митрополита Іларіона передана Україні канадським урядом.
• 17 вересня 2003 р. при вході до головного корпусу Кам’янець-Подільського педагогічного університету відкрито пам’ятну дошку І.Огієнку.
• В 2007 р. була випущена поштова марка України, присвячена І.Огієнку.
• З 12 червня 2007 р. увійшла в обіг ювілейна монета номіналом 2 гривні, присвячену I.Огієнку. Монету виготовлено з нейзильберу, якість карбування -«спеціальний анциркулейтед», маса — 12,8 г, діаметр — 31,0 мм, тираж — 35 000 штук. Гурт монети рифлений.
• 2008 р. — надання Кам’янець-Подільському національному університету імені Івана Огієнка.
• жовтннь 2010 р. відкриття пам’ятника Івану Огієнку (митрополиту Іларіону)у м. Винниках (біля Львова).
• 25 березня 2012 р. на стіні приміщення історичного факультету Волинського національного університету ім. Лесі Українки освятили меморіальну дошку Івану Огієнку (митрополиту Іларіону).

5.00 avg. rating (96% score) - 1 vote

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: