Преподобна Єфросинія, у миру князівна Феодулія чернігівська, старша дочка князя мученика Михаїла Всеволодовича (пам’ять його 20 вересня /3 жовтня.), була першою дитиною в батьків, вимоленою у Бога, тому що до неї в них довго не було дітей. Троєкратне явлення Пресвятої Богородиці її матері випередило її народження в 1212 р. У неї було четверо братів і сестра Марія, дружина замученого татарами князя Волошки ростовського (пам’ять його 4 березня). Хрестили новонароджену в Печерській обителі, і хрещеним батьком її був ігумен. Коли прийшов час князівні Феодулії вчитися, то Священному Писанню її вчив батько, а всім іншим наукам – близький його, боярин Феодор (пам’ять його 20 вересня/3 жовтня).
У дитинстві вона побачила уві сні Страшний суд: море вогню і рай, і Пресвята Богородиця призивала її розділяти блаженство праведних, а Господь Вседержитель тримав у десниці Своєї книгу життя. В іншому видінні їй був показаний Печерський монастир і ченці його, що оспівують славу Божу. І вона замислилася над блаженством їх, ангелоподібних вже на землі і спадкоємців раю в майбутньому. У той же час ігумені Суздальського монастиря було одкровення, що до неї має вступити чудова отроковиця.
Коли князівні Феодулії минуло 15 років, вона повинна була їхати в Суздаль для одруження із князем Миною, з яким вона заручена була з дитинства. Але уві сні в видінні Пресвята Богородиця повідала їй, що цей шлюб не відбудеться, і вона повинна залишитися в Суздалі. На дорозі вона довідалася, що князь Мина помер. Феодулія не повернулася додому. Вона вблагала ігуменю Ризположенського монастиря (заснованого в 1207 р. за міськими стінами) прийняти її. Ігуменя поступилася, пам’ятаючи своє бачення, і 25 вересня, у день пам’яті прп. Єфросинії Олександрійської (V в.), постригли її з іменем Єфросинія. Довідавшись про це, батьки прийняли це як волю Божу і скорилися.
Ігуменя ж насамперед стала наставляти знатну послушницю в чернечій смиренності, і слова її падали на благодатний ґрунт. Більшу частину дня проводила Єфросинія в молитві – у храмі і у келії, а ночами вона ревно вивчала слово Боже. Іноді вона цілі тижні проводила не куштуючи їжу – тільки пила трохи води. Незабаром після постригу вона удостоїлася явлення їй Спасителя. Подвижниця запитала Його: “Як Ти, Безтілесний, втілився заради нас і як Тебе розіпнули іудеї?” Господь відповів їй: “Я втілився милості заради, – і, підіймаючи хрестоподібно руки Свої, сказав: – Так розіпнули Мене іудеї по Моєму призволенню. Ти ж пильнуй і кріпися!”.
Багато довелося боротися з бісами, але вона багато і ретельно молилася, і вони перестали її переслідувати. Ігуменя ж сказала їй: “Без нападу ворога не було б твердих воїнів царських, і Господь попускає люблячим Його терпіти спокуси, щоб з’явилися чесноти їх”.
Прпеподобна Єфросинія не займала ніякої начальницької посади в обителі, але життям своїм і подвигами вона так підняла її значення, що обитель стала кращим жіночим монастирем на Русі і по строгості життя, і по богослужінню. Сестри її почитали, і сама ігуменя, знаючи її мудрість, часто зверталася до неї за порадами. По думці преподобної, монастир був розділений на дві половини – дівочу й овдовілу. Міські жінки відвідували церкву, створену в ім’я Святої Тріїці на половині вдів, а дівиці – головну монастирську Ризположенську церкву, що перебувала на половині дівиць.
Тут преподобна Єфросинія читала і співала на криласі – в неї був прекрасний голос. Крім того, їй було доручено тлумачити Священне Писання і казати повчання сестрам і міським дівицям. І, слухаючи її Богом натхненні слова, багато хто з них залишали мир. Коли на Русі з’явилися повальні хвороби, преподобній з’явилася Сама Пресвята Богородиця і дарувала їй дар зцілення. Зцілена нею, дівиця Таїсія вступила в монастир, і разом з нею її мати.
Якийсь час Єфросинія мовчала, після чого вона сподобилася дарунка прозріння і передбачила близьку кончину її ігумені, і мученицький вінець своєму батькові. Незабаром настали на Русі чорні дні: на неї напав татарський хан Батий. Тоді подвижниці з’явився Христос і відкрив їй, що Суздаль буде розорений. “Тобі ж і живучим тут обіцяю, – сказав Господь, – що знамення Хреста буде охороняти твій монастир!” І подвижниця побачила над ним знамення Чесного Животворящого Хреста й двох світлих юнаків з натягнутими стрілами в руках, посланих Господом охороняти обитель. Вони сказали, що черниці, які будуть шукати порятунку поза стінами обителі, або повернуться в неї, або постраждають. Коли ж батько преподобної князь Михайло з боярином своїм Феодором поїхали до хана в Орду, вона написала йому, зміцнюючи його в намірі постраждати за Христа і радячи йому слухатися боярина Феодора, якого вона назвала “філософом з філософів”. Після ж їх мученицької кончини (пам’ять їх 20 верес.) обидва вони часто являлися їй у сонних видіннях. Бачила вона їх і в райських обителях.
Одного разу один суздальський городянин просив дозволу побачити преподобну. Він був вражений, побачивши її змарнілу і у рваному одязі. Вона ж сказала йому: “Риба на морозі, засипана снігом, не псується і не смердить і навіть стає смачна. Так і ми, ченці, якщо переносимо холод, міцнішаємо і будемо приємні Христу в житті нетлінному”. Він просив її наставлянь. Вона ж сказала йому: “Слухай, Христолюбче! Щасливий дім, у якому добродії благочестиві, щасливий корабель, який керується майстерним кермачем, блаженний і монастир, у якому живуть стримані ченці. Але горе дому, в якому живуть нечестиві добродії; горе кораблю, у якому немає митецького кермача; горе монастирю, у якому немає помірності: дім зубожіє, корабель розіб’ється, а монастир запустіє. Ти ж, боголюбезний чоловіче, твори милостиню насамперед домашнім слугам твоїм, і якщо хочеш дати від щедрот твоїх нам у монастир, то надішли тільки оливи, свіч і ладану. Цього нам достатньо”. Після цього чоловік цей, колись черствий, цілком змінився і став милостивим.
Незадовго до кончини преподобної у Суздалі стався передбачений нею землетрус, під час якого вона бачила небо відкритим і Пресвяту Богородицю, яка благала, разом зі святими угодниками, Сина Божого. Після цього явища їй з’явилися батько її св. мученик князь Михаїл і боярин його св. мученик Феодор і напророкували їй близьку кончину. Вона стала готуватися. Хворіла недовго. Причастившись Святих Христових Таїн, вона молилася, кажучи: “Слава Тебе, Пресвятая Троица! Упование наше, Пресвятая Богородица, помоги мне! Господи, в руки Твои предаю дух мой!” І, перехрестившись, вона спокійно відійшла в життя вічне 25 вересня 1250 р.
Численність чудес при її гробниці, що почалися одразу, спричинили причислення її до лику святих в XVI ст. Під час її прославлення привели до її святих мощей одержимого Матфея. Він здавався помішаним. Опам’ятавшись вже зціленим, він сказав: “Я бачу на образі піт”. І дійсно, ікона преподобної була покрита як би росою. Нетлінні мощі прп. Євфросинії почивали в соборній церкві Ризположенського монастиря.
Мощі преподобної віднайдені в 1699 р. і спочивають у Ризположенському монастирі у Владимирській єпархії. Монастир і соборний храм освячені на честь свята Положення чесної ризи Пресвятої Богородиці у Влахернській церкві в Константинополі.