У суботу п’ятого тижня Великого посту, що відома як Субота Акафіста, Церква урочисто, з особливою пошаною проголошує вдячні похвали Божій Матері. Свято Похвала Пресвятої Богородиці встановлене в XI столітті. Його пов’язують з подіями 626 року, коли завдяки заступництву Цариці Небесної столиця Візантії була звільнена з облоги спільної армії скіфів та сарацинів.
Засновуючи Царгород (Константинополь), імператор Костянтин Великий присвятив його Діві Марії, яку щиро шанував як покровительку нової столиці. У місті було побудовано чимало храмів на честь Пресвятої Богородиці. Ікона Божої Матері, написана самим євангелістом Лукою, разом з Її поясом та ризою зберігалася у Влахернському храмі столиці.
В ту тривожну ніч 626 року, коли орди загарбників готувалися штурмувати місто і з моря, і з суші, жителі шукали захисту в храмах Божих. На колінах вони благали про спасіння Господа та Заступницю, не припиняючи молитов. В той самий час патріарх Сергій зі святою іконою в руках проходив з молитвами про захист попід стінами міста. А коли у води морські опустили Ризу Пресвятої Богородиці, здійнялася страшна буря і потопила ворожий флот, примусивши вцілілих загарбників до втечі. І в ту ж ніч вперше був прочитаний акафіст як щира подяка за порятунок міста.
Це був перший, але не єдиний випадок, коли Божа Матір вберегла від небезпеки візантійську столицю. У різних історичних джерелах згадують про схожі події у 677 році, коли місто вистояло проти персів, та у 717, коли вдалося врятуватися від арабів.
Спочатку свято Похвали Пресвятої Богородиці відбувалося тільки в Константинополі, але згодом було внесене до статутів монастирів і до церковних богослужбових книг і поширилося країнами Східної Європи. Так Православна Церква вшановує Царицю Небесну, дякуючи їй за неперервну турботу про людство та кожну окрему людину.