×

Святий Георгій. Cвятий Юрій

Святий Георгій. Святий Юрій

Святий Георгій. Cвятий Юрій. Святий Юр, Юрій-Змієборець, Георгій Переможець (від грец. агіос Георгіос) — святий, мученик і воїн, патрон візантійських імператорів, а пізніше і руських (українських) князів, зокрема князів Коріятовичів. Святий Георгій є однією з найвідоміших постатей в християнському світі, його історія надихала митців протягом століть.

Святий Георгій народився у III столітті в Каппадокії. Він походив із князівського роду. Його батько обіймав високу посаду в римському війську, однак незабаром його скарали на смерть за Христа, і мати з дитиною переїхала до свого маєтку в Палестину, у місто Ліди. Вона присвятила життя вихованню сина, навчила його Святому Письму. Часто розповідала про християнських мучеників і про доблесний подвиг його батька. Святий Георгій вступив на військову службу і завдяки своїм здібностям і мужності, виявлених у боях, вже в молодості одержав звання полководця і трибуна при імператорі Діоклетіані. Він стає радником, супутником, наближеним імператора. Однак, коли Діоклетіан почав гоніння на християн, Святий Георгій не вагаючись відмовився від слави, почестей і земних благ і встав на захист віри свого батька — християнства. Міцний, непоборний воїн, він зазнав тяжких мук за сповідування Христа і загинув від них. І за цей подвиг в ім’я віри Церква нарекла його Побідоносцем.

Шанування Святого Георгія почалося з V століття, йому поклонялися, як мученику і воїну. Георгій став святим патроном візантійських імператорів, а пізніше і руських князів, у яких ім’я Георгія стає улюбленим. На Русі Святий Георгій відомий з часів прийняття християнства наприкінці X століття. Він з’явився серед інших християнських святих із Візантії, де шанування його мало вже багатовікову традицію.

Саме з місця особливого шанування Святого Великомученика Георгія Побідоносця почалося хрещення Київської Русі. Святий Рівноапостольний князь Володимир прийняв Святе хрещення в Криму біля Корсуня (Херсонеса) у Георгіївському монастирі.

Особливо багато для утвердження шанування Святого Георгія зробив київський князь Ярослав Мудрий, який прийняв при хрещенні його ім’я. На честь свого святого заступника в 1030 р. він засновує місто Юр’їв (зараз Біла Церква), тобто Георгія місто. У 1037 р. Ярослав починає будівництво Георгіївського монастиря в Києві і зводить у ньому храм, який до наших днів не зберігся.

День освячення першого на Русі храму Святого Георгія — 8 листопада (26 жовтня за ст. ст.) 1051 р. — був відзначений установленням щорічного святкування цієї події. Він увійшов у народну пам’ять під назвою дня Юрія, або осіннього Георгія. З тих пір на колишній території Київської Русі Георгій стає ледве не першим у сонмі православних святих.

Пам’ять живих — це символ продовження життя тих, хто переступив поріг вічності.

Святий Георгій здавна став покровителем воїнів. Весь православний світ відзначає Юріїв день, як день захисника Вітчизни. Він є офіційним святом у Грузії, Болгарії, Сербії, Хорватії. Колись широко святкувався, як день Захисника Вітчизни і, взагалі, чоловічий день в Україні.

День загибелі Святого Великомученика — 23 квітня (6 травня н.с.) — відзначається Церквами східного обряду і віднесений до числа церковних свят. До Георгія звертаються з проханням про здоров’я душевне та тілесне, про родючість землі, про допомогу і заступництво у боротьбі з ворогами рідної землі. Такі численні «обов’язки», очевидно, й забезпечили святому широку славу і поклоніння багатьох народів.

Святий Георгій (Юрій) — покровитель Англії, Грузії, Каталонії, Палестини, Португалії, Іспанських королів, Львову, Візантійських імператорів, Руських князів, Москви, Грецької армії, Пласту.

Храми, присвячені Георгію, споруджуються у всіх землях Русі. З X по XIII століття георгіївські церкви услід за Києвом і Володимиром були побудовані в Новгороді, Каневі та інших містах. Під час служб в них читали уривки з Житія і чудес Святого Георгія.

Наприклад, у Львові є три храми святого Георгія. Найвідоміший з них Собор святого Юра, що знаходиться в юрисдикції Української греко-католицької церкви і розташований на площі св. Юра. Крім того є храм святого Георгія УПЦ (МП) на вулиці Короленка, а також новий храм святого Георгія УПЦ КП на вулиці Чернівецькій біля вокзалу.

А от Одеса з дня свого заснування перебуває під особливим духовним заступництвом Святого Великомученика і Побідоносця Георгія. Його зображення присутнє на старому гербі міста. Багато видатних одеситів і градоправителів були георгіївськими кавалерами.

Однак у місті ніколи не було церкви, яка носила б ім’я Св. Великомученика. Історичну справедливість відновлено лише за наших днів. Єдиний Свято-Георгіївський храм м. Одеси розташований на території 411-ї батареї, наповнюючи Меморіальний комплекс бойової слави міста особливим духовним змістом. У дерев’яній однокупольній красуні-церкві багато молільників. Поминальні служби про полеглих воїнів «Душу свою, за други своя положивших» поєднуються з Божественною Літургією, за якою возносяться до Престолу Царя Небесного прохання про жертводавців існуючого і майбутнього храму. Настане час, і золотий купол червоно-цегельної під розшивку церкви (червоний колір — колір мученицької крові), встромиться в бездонне небо. Зажевріє ще одна молитовна лампада перед іконою Всехвального Чудотворця і Побідоносця Георгія.

Святого Юра український народ вважає покровителем домашньої худоби. Його головний Святочний день 6 травня (23.04 ст. ст.) вважається Святом розвиненої Весни, в котрім може нарід виганяти безпечно худобу на зелене пасовисько, віддаючи її під опіку Святого Юра. Півроку опісля, дня 8 листопада (26.10 ст.ст.) віддає нарід знов худобу під охорону Святого Юра, щоб її боронив перед вовками, бо худоба вступає тоді в зимовий проміжок року й виставлена на небезпеку нападу вовків.

Мотивом одних і других є шанування худоби й утіха, що її сотворив Господь. Вважаю, що ці мотиви є оригінально Українськими; та мимо того звертаю увагу, що вони мають спільні ідеї з Іранськими святами в цій порі року.

Насправді, як обидва свята Святого Юра, так і інші релігійні містерії з худобою в грудні і січні не опираються о календар Іранський, але йдуть своїм календарним порядком.

Весняне Свято Юра припадає в пору розвиненої Весни без зв’язку з Іранською астрономічною Сонячною орієнтацією. Те саме можна ствердити про Свято Юра на початку зимового проміжку. Обидва свята мають чисто господарсько – релігійні мотиви; грудневі та Різдвяні містерії з худобою не вражають також ніякою чужиною.

Класик російськомовної літератури М.С.Лєсков, описуючи побут українського села Фарбованого у XIX ст. зазначає: “Слово “русський”, в смысле малороссийский или южнорусский, тогда здесь резко противопоставлялось “московскому” или великороссийскому, северному. Московское и “русськое” – это были два разные понятия и на небе и на земле. Земные различия всякому были видимы телесными очами, а расчисления, относимые к небесам, познавались верою. По вере же великорусские дела подлежали заботам чудотворца Николая, как покровителя России, а дела южнорусские находили себе защиту и опору в попечениях особенно расположенного к малороссиянам святого Юрия или, по нынешнему произношению, св. Георгия (по-народному “Юрко”).”

В Росії склалася логічна система найпопулярнішої і найбажанішої нагороди за військові подвиги — інститут ордена Святого Великомученика і Побідоносця Георгія. Він був затверджений імператрицею Катериною II 26 листопада 1769 р. У статусі його, зокрема, говорилося: рос. “…Удостаивается же оного (ордена) единственно тот, кто не только обязанность свою исполнял во всем по присяге, чести и долгу, но сверх сего ознаменовал себя на пользу и славу российского оружия особенным отличием. Орден получал тот, кто, лично предводительствуя войском, одержит над неприятелем, в значительных силах состоящим, полную победу, последствием которой будет совершенное его уничтожение”. У статусі ордена підкреслювалося: рос. “Сей орден никогда не снимать, ибо заслугами оный приобретается”. Орден мав чотири ступені. За перші сто років існування нагороди орден lV ступеня за хоробрість в бою одержали 2239 чоловік, lll ступеня — 512, ll — 100 і l — всього 25 чоловік. Серед нагороджених найвищим, I ступенем, були такі славетні імена, як П. О. Румянцев, Г. О. Потьомкін, О. В. Суворов, М. І. Кутузов, М. Б. Барклай-де-Толлі.

Але тільки четверо за всю історію російської армії і флоту удостоїлися усіх чотирьох ступенів ордена Св. Георгія: М. І. Кутузов, М. Б. Барклай-де-Толлі, І. Ф. Паскевич, І.І. Дибич-Забалканський.

У 1807 р. Олександр Перший дав можливість і нижнім чинам прикрасити свої мундири Георгієм — при ордені Святого Георгія засновується спеціальна нагорода для нижчих чинів — рос. «Знак отличия Военного ордена». У 1856 «солдатський орден» був також розділений на чотири ступені: I і II — золоті хрести, III і IV — срібні. Кавалерами повного банта, усіх чотирьох ступенів, ставали найхоробріші та наймужніші воїни. У народі вони користувалися особливою повагою.

Орден Святого Георгія і всі пов’язані з ним нагороди було скасовано після Жовтневої революції, однак пам’ять у народі про цю шановану нагороду не зникла.

Введення в армії погонів взимку 1943, а трохи раніше орденів Олександра Невського, Суворова, Кутузова викликало у військах буквально сплеск наснаги і бойового духу. Золоті погони і ордени з іменами російських полководців нагадали воїнам Червоної Армії про ратні подвиги пращурів. Коли у тому ж 1943 р. було засновано солдатський орден Слави трьох ступенів, які почали носити на георгіївській чорно-жовтогарячій стрічці, солдати, що пройшли імперіалістичну, заговорили, що ось-ось відродиться «Єгорій» — Георгіївський Хрест.

Коли червоний прапор здійнявся над поверженим Берліном, переможців було нагороджено медаллю «За Перемогу над Німеччиною», які носили на георгіївській стрічечці.

Читайте також Колесування великомученика Георгія Змієборця

4.33 avg. rating (88% score) - 3 votes

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: