×

Святий рівноапостольний князь Володимир, хреститель Русі-України

князь Володимир

Князь Володимир був сином Святослава від древлянської князівни Малуші. Народився він приблизно в 960 році. Виховував Володимира брат його матері язичник Добриня. В 972 році князь Володимир почав правити Новгородом. В 980 р. у розпал війни між братами Володимир пішов на Київ, в якому княжив його старший брат Ярополк. Перемігши брата, Володимир розпочав керувати в Києві. Він завоював Галичину, упокорив в’ятичів, воював з печенігами, поширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до ріки Буг на півдні. У нього було п’ять дружин і багато наложниць. На Київських горах він встановив бовванів, яким почали приносити людські жертви. Тоді загинули за Ісуса Христа варяги Феодор та Іоан. Обставини їх смерті вчинили на Володимира сильне враження, і він почав сумніватися в правдивості язичницької віри.

За запрошенням князя в Київ приходили проповідники з різних країн: посли від болгар-мусульман, що жили за Волгою, німці-латиняни, юдеї та греки. Князь розпитував про їхню віру, і кожний пропонував йому свою віру. Але найдужче враження справив на нього православний грецький проповідник, який на закінчення своєї бесіди показав йому картину Страшного суду. За порадою бояр, Володимир послав десятьох мудрих мужів, щоб випробувати на місці, чия віра краща. Коли ці руські посли прибули до Константинополя, то пишнота Софійського храму, стрійний спів придворних співців і урочистість патріаршої служби зачепили їх до глибини душі: «Ми не знали, – казали вони потім Володимирові, – на землі ми стояли чи на небі». А бояри відразу йому зауважили: «Якби грецька віра не була кращою за інші віри, то не прийняла б її твоя бабуся Ольга – наймудріша з людей».

Володимир вирішив охреститися, але не хотів підпорядковувати Русь грекам. Тому незабаром після повернення послів Володимир пішов війною на греків і захопив Херсонес. Звідси він послав послів у Царгород до імператорів Василія та Костянтина з вимогою руки їх сестри, царівни Анни. Ті відповіли йому, що царівна може бути дружиною тільки християнина. Тоді Володимир оголосив, що бажає прийняти християнство. Але перш, ніж наречена прибула в Херсонес, Володимир був уражений сліпотою.

В такому стані, подібно до апостола Павла, він пізнав свою духовну неміч і приготувався до великого таїнства відродження. Царівна, що прибула в Херсонес, порадила йому поквапитися з хрещенням. Володимир охрестився (988 р.) і був названий Василієм. При виході з купелі, він прозрів душевними й тілесними очима і з надміром радості вигукнув: «Тепер я пізнав правдивого Бога!»

Вернувшись до Києва в супроводі корсунських і грецьких священиків, Володимир насамперед запропонував охреститися своїм дванадцятьом синам, і вони охрестилися в одному джерелі, відомому в Києві під назвою Хрещатика. Слідом за ними охрестилося багато бояр. Тим часом, Володимир приступив до винищення бовванів, і головний з них ідол Перун був прив’язаний до кінського хвоста, з наругою стягнутий з гори й кинутий у Дніпро. Після повалення ідолів сповіщувано було народові євангельську проповідь. Християнські священики збирали народ і наставляли його у святій вірі. Врешті, святий Володимир оголосив у Києві, щоб всі мешканці, багаті і вбогі, з’явилися в певний день на ріку для прийняття хрещення.Так почалося хрещення Київської Русі Кияни поспішали сповнити волю князя, міркуючи так: «Якби нова віра не була кращою, то князь і бояри її б не прийняли».

В призначений день мешканці Києва зібралися на берег Дніпра. Сюди з’явився сам Володимир із християнськими священиками. Всі кияни ввійшли в ріку, хто по шию, хто по груди; дорослі тримали на руках дітей; священики на березі читали молитви, а святий Володимир в захопленні молився Богові й доручав Йому себе та свій народ.

Після Києва і його околиць свята віра була насаджена в Новгороді. Перший київський митрополит Михаїл в 990 р. прибув сюди з шістьома єпископами в супроводі Добрині, дядька святого Володимира.

В 992 році свята віра була насаджена в Суздальському краї. Сюди прибув святий князь Володимир з двома єпископами. Суздальці охоче охрестилися.

Діти святого Володимира, яким він роздав частки, піклувалися про поширення й утвердження християнства в підвладних йому областях. Так у Х сторіччі, крім Києва, Новгорода, Ростова й Суздаля, свята віра була насаджена в містах Муромі, Полоцьку, Володимирі Волинському, Смоленську, Пскові, Луцьку, Тмутаракані та в землі древлянській. Згодом у межах країни в’ятичів (в майбутньому – околиці Курська, Орла, Тули та Калуги) багато попрацював для євангельської проповіді преподобний Кукша, чернець Печерської обителі, який прийняв від язичників мученицьку смерть.

Взагалі християнська віра на початку поширювалася переважно поблизу Києва та вздовж великого водного шляху від Києва до Новгорода. Від Новгорода вона поширилася по волзькому шляху. Під впливом Православної віри слов’янські племена почали об’єднуватися в єдину державу.

Успішному поширенню віри Христової серед руського народу сприяло особливо те, що вона поширювалася здебільшого мирними засобами – проповіддю, переконанням (а не вогнем і мечем, як це нерідко робилося римо-католиками) і, притому, завдяки працям святих Кирила і Мефодія, близькою слов’янською мовою.

Від русичів православна віра Христова проникла в середовище інородців, котрі жили по сусідству та на окраїнах Руси. Так, в X – XIII сторіччях почали приймати хрещення окремі з фінські племена (іжора й корела), чудь, черемиси та вотяки, інородці вологодського краю та ін. На початку XIII сторіччя на берегах Волги й Оки було споруджено Нижній Новгород як міцний оплот Православ’я серед інородців Поволжя та середньої смуги майбутньої Росії.

На західних територіях поширення православної віри зустрілося з іншим сильним впливом, що йшов від Римо-Католицької церкви. У Фінляндії проповідували латинські місіонери зі Швеції. На південь від Фінської затоки спочатку утвердилося Православ’я, але згодом сюди проникли латинські місіонери з Данії. Наприкінці ХII сторіччя в Лівонії заснувався латинський орден мечоносців, що протидіяв руському впливу, і успіхам Православ’я. У Литві Православна віра почала поширюватися ще в XII сторіччі з сусідніх руських поселень. В XIII сторіччі, коли литовські князі оволоділи руськими містами Новогрудком, Слонимом, Брестом, деякі з них прийняли хрещення.

За матеріалами uaoc.net.ua

5.00 avg. rating (96% score) - 1 vote

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: