За днів благовірного і святого князя Володимира Господь благоволив явити Церкві Своїй світильника і чернецтво наставника, – пріснопам’ятного чоловіка, преподобного і богоносного отця нашого Антонія.
Преподобний Антоній народився в місті Любечі. З юних років пройнятий страхом Божим, він бажав зодягнутися в чернечий образ. Коли людинолюбний Бог вклав йому в серце намір йти до Греції і там постригтися, Антоній негайно ж привів його у виконання, подорожуючи за прикладом Господа, мандрувати і трудився задля нашого спасіння.
Досягнувши Константинополю, преподобний Антоній звідси попрямував у святу гору Афонську, обходячи її монастирі, він дивувався життя в них святих отців, які, будучи у плоті, височіли над людською природою, наслідуючи в подвигах безтілесним ангелам. І сильніше колишнього розпалилася в серці Антонія любов до Христа. Бажаючи уподібнитися по життю згаданим отцям, він пішов в одну з обителей Афона і благав ігумена покласти на нього ангельський образ чернечого чину. Бачачи наперед подвижницьке життя преподобного, ігумен не відмовив йому в проханні і постриг його, наставивши в заповітах досконалого чернецтва.
Щойно пострижений інок в усьому догоджати Богові, подвизаючись на шляху доброчесності; але особливо преподобний Антоній перевищував в покірності та послуху, так що всі раділи, дивлячись на його життя. Преподобний Антоній пробув на святій горі, на місці свого постригу, вже не малий час, будучи наставником до спасіння для багатьох і сам досягаючи високих ступенів досконалості, коли ігумен отримав навіювання від Бога відпустити преподобного на Русь. Закликавши його до себе, ігумен сказав: – Антоній! Іди назад в руську землю, – нехай і там живуть через тебе досягають успіху і затверджуються у вірі християнської; нехай буде з тобою благословення святої гори!
Прийнявши це благословення, як за що виходить з уст Божих, преподобний Антоній відправився в землю руську. Прийшовши в місто Київ, він роздумував, – де б йому оселитися, і став обходити монастирі, які були засновані ченцями-греками, які прийшли з митрополитом Михайлом під час хрещення Русі; втім, ці обителі не містили чину і статуту досконалої обителі.
Тому він почав ходити по околицях Києва, – по лісах і горах, і так він досяг Берестова. Знайшовши тут печеру, колись вириту варягами, преподобний Антоній, сотворив молитву, оселився в ній, проводячи життя у великому утриманні. По представленні благовірного князя Володимира владу захопив безбожний і окаянний Святополк, який сів на великокнязівському престолі в Києві.
Бажаючи винищити з лиця землі своїх братів, він убив Бориса і Гліба, які взяли, таким чином, мученицьку смерть. Бачачи таке кровопролиття, преподобний Антоній знову віддалився на святу гору. Потім благовірний князь Ярослав, переміг Святополка, та сів у Києві. Ярослав любив Берестово з його церквою в ім’я святих Апостолів; при ній був пресвітер, ім’ям Іларіон, муж благочестивий, великий постник та сильний в божественному Писанні.
(Через багато років, Ярослав, який любив оточувати себе духовним чином), з волі Божої і згодою зібраних ним єпископів, обрав Іларіона митрополитом, в якого він і був поставлений в Київському храмі святої Софії. Пресвітер Іларіон віддалявся часом з Берестова на Дніпро, на пагорб, вкритий віковим лісом, де нині знаходяться дальні або Феодосієві печери монастиря; в цьому пагорбі Іларіон викопав собі печеру сажні в дві, де і молився в таємниці Богу, оспівуючи псалми і творячи поклони. Преподобний же Антоній у цей час перебував на святій горі, в монастирі свого постригу, і знову ігумену було одкровення від Бога: – Пішли, – сказав Господь, – Антонія знову в землю руську, бо він Мені потрібен там. Ігумен, закликавши преподобного відкрив йому: – Антоній! З волі Божої йди знову в землю російську і нехай буде з тобою благословення святої гори! Разом з цим ігумен передбачив преподобному, що в землі російської він з’явиться батьком багатьох чорноризців; благословивши, потім, Антонія, ігумен відпустив його з напуттям: – Іди з миром! З цим благословенням преподобний Антоній знову прийшов до Києва. Зійшовши на пагорб, де Іларіон викопав пом’янути невелику печеру, преподобний Антоній полюбив це місце. Помолившись Богу зі сльозами, він сказав: – Господи! Так буде на цім місці благословення святої Афонської гори і – молитва мого батька, мене Постригшись; затверди, Боже, моє вселення тут! Після цього він обрав печеру місцем свого проживання. І жив тут преподобний в безперервній молитві, куштуючи сухий хліб і задовольняючи спрагу помірним кількість води, та й то через день, іноді ж через два; а іноді він не куштував нічого весь тиждень, перебуваючи день і ніч в молитовному пильнуванні і усередині руками своїми копаючи велику печеру.
Дізнавшись про поселення преподобного в печері, деякі христолюбці приходили до нього сюди, приносячи потрібне для підтримки тіла і просячи собі благословення; перебували і таки прибульці, які висловлювали бажання жити з преподобним; з числа останніх був і блаженний Нікон. У це саме час прішел16 до преподобного Антонія і преподобний Феодосій, будучи двадцятирічним юнаком: преподобний Антоній велів постригти Феодосія блаженному Никону, – ієрею і досвідченому чорноризці. Після багатьох років, коли преставився благовірний князь Ярослав, влада прийняв старший син його Ізяслав, що сів на великокнязівському столі в Києві. Преподобний же Антоній Печерський в цей час вже прославився у всій руській землі за своє життя, подібно до того як в давнину прославився в Єгипті Антоній Великий.
Дізнавшись про подвижницьке життя преподобного Антонія, христолюбивий князь Ізяслав прийшов до нього зі своєю дружиною, просячи молитов і благословення; і ще більше зросла популярність преподобного, шанованого всіма. І почали до нього стікатися христолюбці, бажаючи постригу: він же приймав їх і постригав. Серед цих христолюбця прийшли до преподобного Антонія: спочатку блаженний Варлаам, син знатного Київського боярина Іоанна, а потім – Єфрем, княжий євнух. Згідно вираженого ними бажанням преподобний Антоній велів блаженному Никону їх обох постригти, що доставило преподобному з братією багато неприємностей. Не тільки розгніваний боярин Іван, прийшовши в печеру з безліччю челяді і розігнавши богообраного стадо преподобного отця нашого Антонія, витягнув з печер сина свого, блаженного Варлаама і, замінивши його чернечі одягу світлими боярськими, насильно повів до себе додому; але і сам великий князь Ізяслав, дізнавшись про постриження сина боярського і свого улюбленого євнуха, теж сильно розгнівався на стадо, зібране в ім’я Христове преподобним Антонієм; він повелів схопити блаженного Никона, постригати ченців, відчуваючи до нього за це особливе неприхильність; він наказував Никону переконувати Варлаама та Єфрема знову жити в світі, погрожуючи йому ув’язненням з його наставником Антонієм і усіма розташованими в печері; саму ж печеру князь мав намір розкопати.
Настільки великий гнів князя, порушуваний підступами «князя тьми», звелів дружинникам преподобного Антонія з рештою братії віддалитися з печери в іншу країну. Але княгиня, дізнавшись про це, просила князя не виганяти своїм гнівом рабів Божих зі своєї області, щоб не накликати такого ж гніву Божого, який спіткав, теж по вигнанні чорноризців, батьківщину її, – землю Ляхов.
(Княгиня, дочка короля Польського Болеслава Хороброго, була родом з Польщі; вона нагадувала князю наступний випадок з життя свого батька: за постриг преподобного Мойсея Угрина Болеслав вигнав чорноризців з Польщі; Господь розгнівався таким вчинком короля: останній помер раптово, а потім в міжусобицях було вбито багато єпископів і бояр.
Зваживши насилу благань княгині, князь, нарешті, зрозумів і злякався Бога: він послав до старця прохання про повернення на покинуте місце; преподобного Антонія ледь знайшли після трьох днів розшуків і ублагали повернутися. Таким чином преподобний отець наш Антоній знову повернувся в свою печеру. Він невпинно благав Бога, – нехай подасть Господь йому силу мужньо переносити напасті, що наносяться ворогом, ненависником добра і – так не зрадить звірам душ сповідують Його, та не забуде убогих Своїх назавжди. Господь почув молитву преподобного: не тільки розігнані вівці знову повернулися зі світом до свого пастиря, але до нього в печеру приходило безліч та інших, благаючи позбавити їх від темряви шляху, що веде до погибелі, – і звернути до світла шляху рятувального. Преподобний Антоній всіх приймав з любов’ю: після настанов, – як має слідувати за Христом, він наказував блаженному Никону постригати бажаючих. І зібралося близько преподобного братії дванадцять чоловік; загальними зусиллями була викопана велика печера, а в ній влаштовані церква і келії, які існують і досі. Одного разу преподобний Антоній сказав братії, об’єднаної під його проводом: – Бог вас зібрав, братіє, а я вас постриг з благословення святої гори, яким і сам я пострижений від її ігумена; нехай перебуває на вас первіше за все благословення від Бога і Пресвятої Богородиці, а також – і благословення від святої гори. Потім преподобний отець повідомив братії: – Живіть одні, – я поставлю вам ігумена; я ж хочу жити один, як звик до того в колишні роки. І поставив їм ігуменом блаженного Варлаама.
Сам же, уникаючи заколоту і поголоски, спочатку зачинився в одній келії, тут же в печері, а потім переселився на інший пагорб, де почав копати нову печеру, яка знаходиться під нинішнім великим печерським монастирем. Блаженний ігумен Варлаам і братія, прийнявши благословення преподобного Антонія, залишилися на проживання в колишній печері.
Коли ж число братії зросло настільки, що печера не могла вмістити всіх під час соборного моління, то задумали поставити малий храм поза печери. Ігумен і братія прийшли до преподобного Антонія в його нову печеру і сказали йому: – Отче! Братія множиться, і ми вже не можемо поміщатися під час соборної молитви в печері: велінням Господнім і Пресвятої Богородиці, а також твоєю святою молитвою благослови, тому, поставити малу церкву поза печери. Преподобний дав своє благословення. Вони ж, поклонившись йому до землі, віддалилися і почали споруду над печерою малого храму в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці. Після скоєння малої надпечерного церкви, князь Ізяслав, у святому хрещенні Димитрій, створив кам’яний храм на честь святого, християнське ім’я якого носив, тобто на честь великомученика Димитрія, при храмі він влаштував монастир. На ігуменство для цього монастиря князь Ізяслав узяв блаженного Варлаама – ігумена братії, що живе в печері: сподіваючись на багатство, він хотів свій монастир підняти перед монастирем печерським. Але хоча й існують багато монастирів, поставлені багатством царів і бояр, проте вони не можуть зрівнятися з тими, які поставляються молитвами святих, сльозами, постом і чуванням. Так і преподобний Антоній не мав золота, але своїми сльозами зростив обитель, незрівняну з іншими. Втім, блаженний Варлаам був узятий в монастир святого великомученика Димитрія ще в той час, коли Печерський монастир щойно мостився.
Браття почали просити преподобного Антонія, щоб він благословив на ігуменство преподобного Феодосія, як единорівного йому і у всіх благих справах вправного; і благословив його преподобний Антоній на ігуменство. Братія ж уся, в числі дванадцяти чоловік, вклонилися преподобному Антонію до лиця землі, радіючи, що отримали такого наставника.
Зробившись ігуменом, преподобний Феодосій з посиленим старанням почав піклуватися про обитель, приєднуючи до цих турботам велике піст і слізні молитви; велике сприяння надавали йому молитви і благословення начальника його, преподобного отця нашого Антонія, наодинці безмолвствующего. І Господь почав множити чорноризців, так що незабаром під проводом преподобного Феодосія виявилося до ста осіб.
Преподобний Феодосій, бачачи таке множення братії, прийшов, після ради з нею, до наміру поставити монастир. І знову всі пішли до преподобного Антонія і сказали йому: – Отче! братія все більш і більш зростають в числі, – ми хочемо поставити монастир. Преподобний Антоній сильно зрадів. –
Благословен Бог, – вигукнув він, – за все! молитва ж Пресвятої Богородиці та отців святої гори да буде з вами і так сприяє вам. Потім він послав одного з братії сказати князю Ізяславу: – Князь христолюбивий! Бог примножує братію, а місце, де ми оселилися, тісно: просимо тебе, – благоволи віддати нам гору, яка над печерою. Князь Ізяслав надзвичайно зрадів, почувши це; він послав боярина свого, щоб він віддав ченцям у володіння гору над печерою.
Преподобний Феодосій і братія заклали на ній велику дерев’яну церкву та, відбудувавши її, прикрасили іконами; вони поставили також келії, а самий монастир огородили стовпами, і переселилися сюди з печери. З цього часу монастир, зачати від благословення святої гори, став іменуватися Печерським, бо чорноризці жили колись у печері. Після цього преподобний ігумен Феодосій вирішив затвердити свій монастир і мисленням огорожею, тобто статутом, визначальним життя чернецтво не в затворі, але в монастирі: він почав шукати відповідний для зазначеної мети монастирський статут. І в даному випадку йому поспешествовалі молитва і благословення преподобного отця нашого Антонія: за його саме благословення і молитві Господь влаштував так, що саме в цей час знайшовся одні чесний інок Студійського монастиря, на ім’я Міхал, що прийшов з Греції з митрополитом Георгієм.
У нього був статут Студійської обителі. Списавши цей статут звичайно в перекладі з грецького, преподобний Феодосій, вирішивши його ввести у своїй обителі, заставив весь «ряд церковний» – як здійснювати богослужбовий спів і читання, і поклони за ними; як стояти в церкві і проводити час за трапезою; що куштувати за нею і в які саме дні.
Від Печерського монастиря Студійський статут перейняли і всі інші монастирі; завдяки цьому, Печерська обитель має перевагу першості і честі перед усіма іншими монастирями Русі-України.
Допитуючись, чому саме обитель іменується Печерською, Нестор коротко, заради повчання віруючих, в літописанні своєму повідомив про подвиги засновника монастиря, преподобного Антонія. Кончина святого Антонія теж супроводжувалась чудом.
Преподобний Антоній, усамітнився в іншу печеру. За це Господь прославив його, – ім’я преподобного Антонія засяяло в землі Русі-України різними чудесами і особливо даром зцілення і пророцтва. Дар чудотворних зцілень преподобний Антоній виявляв у такому вигляді. Старець сам служив болящим і зцілював їх своєю молитвою; але, прикриваючи смиренням ці зцілення за його молитвою, він з благословенням давав хворим як ліки зелень, котрою харчувався; недужі, скуштувавши її, робилися здоровими, якою б хворобою не були одержимі. Згодом блаженний Агапіт став наслідувачем преподобному Антонію, лікуючи хвороби таким само.
Про дар ж передбачення святого Антонія, крім інших прикладів, свідчать ще таке. Три князя Ярославича, – Ізяслав, князь київський, Святослав чернігівський, Всеволод переяславський, вирушаючи на війну з половцями, прийшли до преподобного Антонія, просячи благословення. Він же, провидить гнів Божий, що має їх осягнути, сказав їм: – За ваші гріхи ви будете переможені варварами і звернені у втечу, причому багато хто з ваших воїнів потонуть у річці, інші будуть взяті в полон, а решта попадають від меча. Що й збулося після битви на річці Альті, коли князі, ледь зберігши життя, бігли: Ізяслав і Всеволод у Київ, Святослав ж у Чернігів; половці ж розсіялися по південно-східних окраїнах нашої землі.