Другий Вселенський собор (381 рік): утвердження православної віри та боротьба з єресями

Другий Вселенський собор, також відомий як Перший Константинопольський собор, відбувся у 381 році в Константинополі за ініціативи імператора Феодосія І Великого. Цей собор став визначальним у формуванні догматичного вчення християнської Церкви та зміцненні єдності віри.

Історичний контекст

Після Першого Вселенського собору (325 рік) аріанство продовжувало поширюватися, викликаючи розколи в Церкві. Аріани заперечували божественну природу Ісуса Христа, що суперечило Нікейському символу віри. Імператор Феодосій І, прагнучи відновити єдність Церкви, скликав Другий Вселенський собор для вирішення цих питань.

На соборі було прийнято кілька важливих рішень:
– Доповнення Нікейського символу віри: було підтверджено божественну природу Святого Духа, що зміцнило вчення про Святу Трійцю.
-Засудження єресей: собор засудив аріанство та македоніанство, які заперечували божественність Святого Духа.
-Визнання авторитету Константинопольського патріарха**: було встановлено, що Константинопольський патріарх займає друге місце після Римського єпископа, підкреслюючи значення Константинополя як «Новий Рим».

Участь та значення

У соборі взяли участь 150 єпископів, серед яких видатний богослов Григорій Богослов. Рішення собору мали глибокий вплив на подальший розвиток християнської теології та утвердження православної доктрини.

Спадщина собору

Другий Вселенський собор заклав основи для подальших Вселенських соборів і зміцнив єдність Церкви. Його рішення залишаються актуальними для сучасного православного богослов’я.