Почаївська ікона
5 серпня православні християни вшановують чудотворну Почаївську ікону Божої Матері. Походження однієї з найшанованіших святинь, що визнається не тільки православними, але й обома гілками католицтва, не з’ясоване. Візантійський стиль написання образу допускає, що його створено іконописцями Візантії або Болгарії. З 1597 року і донині ікона зберігається у Почаївській Лаврі, розташованій на території Тернопільської області у Крем’янецькому районі.
Історію появи православного образу на українських землях відраховують з 1559 року, коли під час подорожі до Москви через волинські землі митрополит Неофіт зупинився у маєтку Анни Гойської, з роду Козинських. Вдячний за сердечну гостинність митрополит благословив поміщицю стародавнім образом Божої Матері з Дитям, який був привезений із Константинополя. Благочестива вдова розмістила цінний дарунок у молитовні власного замку.
Через деякий час до пані Гойської почали доходити розповіді домашніх про незвичайне світло, що виходило від ікони. Одного разу поміщиця і сама стала свідком дивовижного явища. Але після того як її сліпий від народження рідний брат Пилип Козинський прозрів після щирої, від усього серця, молитви перед святим образом, Анна зібрала православних людей, священиків та ченців і з хресним ходом передала святиню на вічне зберігання ченцям, які жили в печерах на Почаївській горі. У 1623 році один з нащадків Анни (за різними даними – онук чи племінник) Анджей Фірлей, що пізніше став сандомирським воєводою, порушує заповіт та забирає ікону з Почаївького монастиря. За переданнями він повернув її на місце через декілька років, виконуючи рішення Люблінського трибуналу, до якого звернувся ігумен преподобний Іов.
Монастирськими хроніками за час перебування Почаївської ікони Богородиці в стінах Лаври було зафіксовано безліч випадків чудесного зцілення (в деяких джерелах називають цифру 539 за період 1713 – 1832 рр.). Серед чудес, що приписують образу Богоматері, зустрічаються не тільки позбавлення від тяжких хвороб, але й чудесні спасіння з полону та небезпечних ситуацій тощо. Але найбільшим дивом вважається те, що слабо укріплений монастир вистояв перед турецькою навалою у 1675 році.
У 1773 році римський папа Климент XIV прислав для Богородиці та малого Ісуса, зображених на іконі, дві корони з чистого золота. Тому на більшості списків з Почаївської чудотворної ікони Божої Матері присутні корони. Образ Почаївської Богоматері шанують як покровительку Волині, до нього звертаються за зціленням від сліпоти, важких багаторічних хвороб, прохають про милість до полонених і їх звільнення з неволі.
Православні та греко-католики шанують святий образ 12 квітня, 5 серпня та 21 березня.
Смоленська ікона (Одигітрія)
10 серпня Православна Церква вшановує Смоленську ікону Божої Матері “Одигітрія” (Провідниця, Дороговказна).
Церковні перекази відносять цей образ до робіт євангеліста Луки, створених ще при житті Святої Діви. Імовірно ікона була написана на замовлення Феофіла, правителя Антіохії. Пізніше святиню перенесли до Єрусалиму, а згодом – до Константинополя, де вона знаходилася у Влахернському храмі до 1046 року. Цією іконою благословили шлюб доньки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха Анни та сина Ярослава Мудрого Всеволода. Після смерті батька Володимир Мономах, нащадок подружжя, переніс образ Богородиці до Смоленська, що і обумовило остаточну назву – Одигітрія Смоленська.
Про чудодійність ікони Божої Матері збереглися перекази ще з часів її знаходження у Константинополі. Але найбільш відомим чудом для Смоленська вважається порятунок міста у 1239 році від татарських загарбників. Голос Богородиці звернувся до благочестивого воїна Меркурія з проханням про захист від підступного ворога. Керуючись настановами Божої Матері, які він почув після молитов перед святими іконами, хоробрий солдат поспішив у татарський стан, де і вступив у бій з їх велетом, на якого вороги покладали найбільші надії. Воїн Меркурій переміг, але й сам зазнав мученицької смерті, за що і був зарахований Церквою до лику святих.
У XIV столітті Смоленська ікона Божої Матері “Одигітрія” разом з Софією, донькою литовського князя Вітовта, під владою якого тоді перебував Смоленськ, перебирається до Москви. У 1938 році після шлюбу литовської князівни та Московського князя Василя Дмитровича святий образ встановлюють у Благовіщенському соборі Кремля. В той період з ікони було зроблено два списки. Один з них після урочистого повернення святині з хресним ходом у 1456 році на прохання жителів Смоленська залишається у Благовіщенському соборі, а інший з 1524 року знаходить своє місце у Новодівичому монастирі.
У 1727 році була написана ще одна точна копія з Смоленської “Одигітрії”, яка сприйняла благодатну силу стародавньої ікони. Новий список надихав воїнів і укріплював їх віру під час боротьби з французькою армією у 1812 році, в тому числі і перед Бородинською битвою. Під час цих подій оригінал святого образу разом з іконами Божої Матері Володимирською та Іверською пронесли з молитвами навколо Москви. Перед залишенням армією міста святиня була перенесена до Ярославля, де і зберігалася до перемоги над ворогом і визволення Смоленська.
Молитви-звернення до Смоленської ікони Богородиці оберігають воїнів, мандрівників та рятівників. Свята Діва зміцнює у намірах грішників, що вирішили відмовитися від ганебних звичок, проявляє до них Милість і спрямовує на праведний шлях. До Смоленської Одигітрії також звертаються у скрутних ситуаціях, прохають про захист від хвороб, напастей і зла.
21 вересня, в день Різдва Пресвятої Богородиці, особливе шанування надається іконі Софії Премудрості Божої. На цей день припадає і престольне свято собору Святої Софії, що розташований у Києві і з 1990 року входить до Переліку світової спадщини ЮНЕСКО.
В християнстві образ Софії Премудрості Божої трансформувався з традицій греків та іудеїв, і, в першу чергу, співвідноситься із Святим Письмом як втіленням знання, істини і мудрості. В розумінні значення Премудрості думки святих отців розходяться. І якщо святий Ігнатій Богоносець в одному із своїх трудів тлумачить це слово як Сина Божого, з чим погоджуються святий Амвросій Медіоланський і блажений Августин, то в іншому мається на увазі Богородиця. Багато хто з Премудрістю ототожнює Церкву. Але жоден з них не розглядав Софію – Премудрість Божу як окрему іпостась.
Різне розуміння Софії Премудрості Божої знайшло відображення у трьох типах ікон:
● Новгородська (тип Янгола);
● Ярославська (тип Церкви);
● Київська (тип Богородиці).
У Софійському соборі Києва на храмовій іконі Святої Софії Премудрості Божої центральною постаттю є Богородиця. 
Під балдахіном на семи стовпах Вона зображена на розташованому на хмарі серповидному місяці. По карнизу балдахіна йде напис грецькою мовою – цитата Соломона: “Премудрість збудувала собі дім і витесала сім стовпів його”. Матір Божа здіймає вгору обидві руки, як на іконі “Непорушна стіна”. На лоні богородиці зображено маленького Ісуса. Над балдахіном в променях світла привертає увагу Бог Отець в оточенні найближчих ангелів. Уверх до Богоматері ведуть шість сходинок, які, починаючи знизу, мають значення основних чеснот: віра, надія, любов, чистота, смирення, благодать. А основа під ногами Її – слава. На сходинках амвону розташувалися праотці та пророки, які тримають в руках символи або написи з пророцтвами.
Честі бути зображеними на іконі поряд з величними постатями удостоїлися: пророк Мойсей, Аарон, цар Давид, пророк Ісая, пророки Єремія, Єзекіїль та Даниїл.
Кожна деталь, кожна риска на іконі Софії Премудрості Божої сповнена символізму. Цей образ є алегоричним відтворенням основних постулатів Слова Божого, керуючись якими живуть і діють християни.
Читайте також Ікони Божої матері, частина 1, Ікони Божої матері, частина 2