×

Початок церковного року, або Індикт

Церковний рік

Вересень є не лише звичайним, календарним початком нової пори року, а й важливою подією у житті нашої Церкви. Саме 14 вересня Церква святкує початок, «найменування», нового церковного року, який розпочинає своєрідне коло літургійних богослужінь.

Установлення дати, якою розпочинається літургійний рік на 1 вересня (за старим стилем) чи на 14 – за новим, має давню історію, початки якої сягають ще часів Римської імперії. Якщо поглянути у церковний календар, то в день початку церковного року зустрічаємо слово «індикт», що з латинської мови означає «проголошення» або «податок». Це був едикт римських імператорів, в якому з метою збирання податків містився наказ через певний час проводити оцінку земельних маєтків. Такі едикти почали з’являтися від 297 р., за цісаря Діоклетіана (284-305 по Хр.). З часом слово «індикт» стало означати також період 15-річного циклу і його перший день. Пізніше індикт стає позначенням важливих дат громадського життя. Та початок цього циклу не збігався з початком астрономічного року, 1-го січня, як і в наш час. Першим днем індикту було 23 вересня, дата народження цісаря Августа. А у 312 році цісар Константин після премоги над Марксентієм і здобуттям Верони видав постанову про податок, який почав діяти з 1(14 н.ст) вересня. На Першому Нікейському Соборі 325 року, із вдячности Константинові за легалізацію і дозвіл сповідувати християнство, отці Церки прийняли цю дату за початок нового церковного року.

Варто знати, що вересневий початок церковного року є характерний лише для Церков східної традиції. Західна Церква розпочинає його першою неділею різдвяного посту (адвенту). Вже з восьмого століття на Сході з’являються згадки про 1 (14 н.ст) вересня як церковне свято, яке має свою окрему службу.

«Всієї твари Створителю, що у своїй владі встановив времена і літа, * благослови вінець року благости Твоєї, Господи, * охороняючи в мирі благовірний народ, городи, села і всі обителі Твої, * молитвами Богородиці, і спаси нас» (тропар Індикту).

Поглянувши у церковний календар, бачимо, що всі дні, починаючи з 1(14) вересня і закінчуючи 31 серпня (13 вересня) є присвячені певній події з життя Христа і Богородиці, а також великій кількості святих.

Встановлення свят розпочалося ще в перші століття християнства. Вже у ранніх християнських громадах неділя стає першим святом, що знаменує славне Воскресіння Христове. Це перше торжество, яке стає осередком у подальшому розвитку і виникненню инших свят. Потім з’являються такі свята, як Богоявлення (ІІІ ст.), Різдво ГНІХ, Обрізання та Стрітення (ІV ст.), та багато інших, які світло празнує Церква до сьогодні. Усі вони пов’язані з життям, хресною смертю та воскресінням Христа. Святкуючи їх щороку, ми не творимо лише звичайний спомин історичних подій, що минули, а повинні у своєму серці брати в них активну участь, щоб стати учасниками подій земного перебування вічноживого і діяльного Христа, який «учора і сьогодні той самий навіки» (Євр. 13,8) і навколо особи якого зосереджується літургійний рік.

Уподовж року Церква також в особливий спосіб почитає Богородицю, до заступництва якої прибігають різні народи і подіям з життя якої присвячено немало свят. Розвиток богородичних свят також розпочинається ще в перші століття християнства. Варто зазначити, що першим великим святом у церковномму році є празник Різдва Пресвятої Богородиці 8 (21 н.ст.) вересня, а останнім – Успіння 15 (28 н.ст.) серпня. Цей факт сам по собі промовляє про велику увагу до Тієї, яка породила Спасіння світу.

Окреме місце у літургійному році відведене і святим, духовні подвиги і мученицьку смерть за Христа яких прославляє земна, «воююча» Церква. Саме подію земної смерти ми згадуємо, коли почитаємо святих і водночас славимо їх народження для неба. Напевно, немає народу, з котрого б не вийшли святі, які своїм життям заслужили собі це визнання. Не є винятком і наш український народ. Не один храм є посвячений рівноапостольним Володимирові і Ользі, Борисові і Глібу, Йосафатові Кунцевичу та 26 новомученикам, мученицьку смерть за Христа яких визнала Церква.

Якщо поглянути на наш календар як на сукупність празників, то можемо розділити їх ще на рухомі та нерухомі. Нерухомими називаємо такі, які щорічно припадають на одне і те саме число місяця, і можуть припасти на один із семи днів тижня. Наприклад: Різдво ГНІХ – 25 грудня (7 січня н.ст.), Богоявлення – 6 (19) січня тощо. Рухомі ж свята припадають щорічно у той самий день тижня, але на інше число місяця (наприклад, Воскресіння чи Вознесіння ГНІХ). Дата усіх цих рухомих празників залежить від свята Христового Воскресіння, а це також має свою історію. У перших століттях християни відзначали це свято у різний час, через що постійно виникали суперечки. Отці Першого Вселенського Собору, 325 року, установили, щоб це свято святкували в першу неділю (бо Христос воскрес саме в цей день тижня) після першого весняного повного місяця, а день 21 березня (3 квітня), установлено як перший день весни. Коли повня є 21 березня (3 квітня), то у наступну неділю є Великдень. Та навіть якщо б 21 березня було у суботу, то 22 березня (4 квітня) був би Великдень. Однак коли повня була би 20 березня (2 квітня), тоді потрібно чекати наступної повні, і, відповідно, Великдень буде набагато пізніше. Найпізніше Пасху Церква святкує 25 квітня (8 травня). А через те, що зміни місяця і повні кожного року є іншими, тому і дата Великодня завжди різна.

Велика увага в літургійному році звернена на пости, яких маємо чотири: Різдвяний піст (з 28 листопада до 6 січня), Великий піст (з понеділка після Сиропусної неділі до Воскресіння Христового), Петрівка (від Неділі всіх святих до празника святих Петра і Павла), Спасівка (від 1(14) серпня до празника Успіння Пресвятої Богородиці). Як можемо зауважити, пости передують великим святам і мають мету не лише обмежити нас у вживанні певних страв, а, насамперед, у духовний спосіб підготувати до великих торжеств. Є також дні, які названі загальницями, тобто у цей час в середи і п’ятниці дозволено споживати будь-які страви. Загальниці є в календарі після великих свят, згадуючи слова Христа до фарисеїв: «Чи ж личить весільним гостям постити, поки молодий з ними?» (Мт. 9,14-15).

Своїм розмаїттям наш літургійний рік показує живу і діяльну Церкву на землі, яка в особливий спосіб прославляє Пресвяту Трійцю і Церкву Небесну. Літургійний рік – це єднання багатьох сердець у палкій молитві і прославі Творця. Це час, коли тисячами голосів лунає могутній гімн подяки, що його співає уся Церква.

5.00 avg. rating (97% score) - 2 votes

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: