Свята церква 14 вересня відзначає Воздвиження Чесного Хреста Господнього — велике християнське дванадесяте (двонадесяте, двунадесяте) свято.
Щоразу, читаючи молитви, уважно слухаючи церковний спів, християнин осіняє себе хрестом. Ця дія, що сприймається звичайним атрибутом християнства, несе глибокий і важливий зміст. Взагалі все, що ми робимо в плані церковного життя, важливе. Важливе в першу чергу для кожного християнина зокрема, адже у день, коли Господь спитає нас про те, як ми прожили час життя, ми відповідатимемо не про ближніх, не про чужі гріхи, а про те, чи вірили ми самі, чи діяли так, як вимагала того сповідувана нами на словах віра.
Хрест Господній, як символ, неоднозначно сприймається не тільки представниками нехристиянських вірувань, але й самими християнами різних деномінацій. Свята Православна Церква, дотримуючись апостольської віри, святоотцівського вчення вшановує Хрест Христів, благоговійно поклоняючись йому, як знаменню перемоги Божественної сили над смертю. Серед дванадесятих свят існує свято Воздвиження Хреста Господнього, яке звершуємо 27 вересня, а також свято Винесення древ Чесного і Животворчого Хреста 14 серпня.
Здавалося б, для чого встановлювати ще одне за змістом подібне святкування у Великий піст? Та якщо ми візьмемо до уваги призначення самого посту, то Хрестопоклонна неділя в плані літургійного життя Церкви виявляється не тільки доречною та оправданою, але й необхідною. Мета посту для людини полягає в тому, щоб розіп’яти свої гріховні звички та пристрасті, побороти самого себе, тобто зняти ті нашарування, своєрідну «гріховну оболонку», котра грішною людиною сприймається невід’ємною частиною її єства. А повністю подолати пристрасті й позбавитися залежності від гріховних звичок дійсно буває дуже непросто.
З початком посту ми з ентузіазмом, завзято беремося до християнського подвигу. Та чи надовго вистачає того нашого завзяття? Проходить час і ревність до християнського життя спадає, зменшується, а лукавий ворог, користуючись цим, вселяє нам думку, що нема сенсу продовжувати такий недбалий подвиг і ми, не маючи твердої опори в житті, поступово перестаємо боротися з гріхом. Кожен сам, очевидно, помічав за собою, що перший тиждень Великого посту завдяки богослужінню, за яким багатократно звучить мольба преподобного Єфрема Сірина (Єфрема Сиріна): «…дай мені бачити мої провини і не осуджувати брата мого…» викликає прилив духовних сил. Після підготовчих до посту тижнів така посилена покаянна молитва нікого не залишить байдужим. Та проходить час і найстрашніший ворог духовного зростання — звичка — часто зводить нанівець усе, що молитвою, постуванням, сповіддю, поклонами вдалося здобути. Саме тому середина Великого посту позначена знаменом Хреста Господнього, щоб нам подати утішення в боротьбі не стільки із пристрастями, скільки в боротьбі із звиканням до цієї боротьби. А що може серце віруючого укріпити більше, ніж згадування хресних страждань Христа? Саме такий хід думок бачимо в багатьох зразках християнської проповіді різних епох. Синаксар Хрестопоклонної неділі виражає цю думку так: «Якщо Сам Бог розіп’явся заради нас, то хіба не слід і нам співрозіп’ятися Йому і полегшити свої скорботи згадуванням про Його страждання і Животворчий Хрест Його слави?» Апостол Павло пише у своєму посланні до християн Церкви в Галатії: «Нічим не бажаю похвалитися, хіба тільки Хрестом господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розіп’ятий і я для світу». А преподобний Єфрем Сірин залишив нам справжній зразок дійсного християнського мислення про Хрест Господній: «Хрест — воскресіння мертвих. Хрест — уповання християн. Хрест — жезл калік. Хрест — утіха бідних. Хрест — приниження гордих. Хрест — надія безнадійних. Хрест — отець сиріт. Хрест — охоронець немовлят. Хрест — утіха скорботних. Хрест — слава мужів. Хрест — вінець старців. Хрест — світло тих. Хто в темряві. Хрест — мудрість неуків. Хрест — проповідь пророків, супутник апостолів. Хрест — чистота дів і радість священиків. Хрест — основа Церкви, утвердження вселенної. Хрест — очищення прокажених, підняття розслаблених. Хрест — хліб голодних, джерело спраглих. Хрест — покров нагих… На жоден час, ані на мить не будемо покидати Хреста Господнього, і без нього не станемо нічого творити. Але чи спимо, чи встаємо, чи працюємо, чи їмо, чи п’ємо, чи вирушаємо в дорогу, чи пливемо морем, чи переходимо ріки — будемо прикрашати себе животворчим Хрестом і не злякаємося «ні страху вночі, ні стріли, що летить вдень, ані пошесті, що ходить у темряві, ані напасті духа зла опівдні».
В церковній свідомості православної людини закарбоване поняття постійного споглядання Хреста. Цей аскетичний таємничий прийом дуже гарно пояснює святитель Григорій Нісський в описі життя Мойсея Законодавця: «Споглядати Хрест — означає все своє життя зробити ніби мертвим і розіп’ятим для світу, перебувати незворушним на всякий гріх, як говорить пророк Давид, пригвоздивши свою плоть страху Божому. А цвяхом, що утримує плоть є стримання». Святий Феофан Затворник називав таке діяння співстражданням Христу і пояснював свою думку так: «Потрібно безжально спонукати себе до всього доброго і опиратися усім недобрим пориванням. І це завдасть не менше болю, ніж зовнішні страждання і невільні. Саме тому й можна говорити про співстраждання Господу, відповідне Його смерті». А як виразно пояснює несення свого хреста в житті християнином святитель Ігнатій Брянчанінов: «Взяти свій хрест — означає великодушно переносити ті насмішки та зневагу, яким світ осипає послідовника Христового, ті скорботи й гоніння, яким гріхолюбний та засліплений світ послідовника Христового переслідує… Взяти свій хрест — означає мужньо терпіти важкий невидимий труд, невидиме томління, мучеництво заради Євангелія, у боротьбі із власними пристрастями, із гріхом, що оселився всередині нас, із духами злоби, які люто повстануть проти нас і несамовито спротивляться нам, коли ми зважимося скинути з себе ярмо гріха і підкоритися ярму Христовому».
Бачачи таку велику кількість свідчень, намагаючись осягнути значення хресної жертви Христа, невже залишиться в когось сумнів, чи варто вшановувати знаряддя, яким Господь подолав врата пекельні і відкрив нам зручний шлях до райського блаженства? Ось тому в третю неділю Великого посту в храмі Божому звучить піднесений спів: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо!»
Вшанування Хреста господнього за богослужінням відоме з ранніх часів християнства. Про це свідчать і розписи римських катакомб, де перші християни проводили свої молитовні зібрання, і стародавні ікони, на яких святих мучеників обов’язково зображали із хрестами в руках, що символізувало перемогу християнського духу над страхом страждань і смерті, і зображення хреста на облаченнях священнослужителів, і, найголовніше, вшанування самого древа Чесного Хреста Господнього, знайденого благовірною царицею Оленою, матір’ю візантійського імператора святого Костянтина Великого. Дивні й неосяжні для людського розуму події супроводжували знайдення Хреста Господнього. Передання говорить про воскресіння померлого, і про зцілення недужої жінки, котра поклонилася Чесному Хресту, віруючи, що сила Божа звільнить її від хвороби. В час, коли пам’ять про подію знайдення Хреста Господнього ще була свіжою 27 вересня Єрусалимська Церква традиційно звершувала особливе торжество. Церковний історик V століття Созомен писав про нього так: «Єрусалимська Церква звершує це свято щорічно і вельми врочисто, так що тоді навіть звершують таїнство Хрещення і церковні зібрання тривають 8 днів; з нагоди цього свята туди сходяться для вшанування святих місць багато людей звідусюди під сонцем». Канони на честь Хреста Господнього, які співають православні християни за богослужінням написали такі відомі християнські піснетворці як преподобний Йосиф Піснеписець, преподобний Григорій Синаїт, а також святитель Косма, єпископ Маюмський. В цей же день традиційно згадувалася й подія повернення Хреста Господнього в Єрусалим із Персії після чотирнадцятирічного полону за візантійського імператора Іраклія.
Про саме древо Хреста Господнього маємо окремі відомості. Хрест знаходився в Єрусалимі під час епохи хрестових походів з 1099 по 1245 роки. В багатьох битвах древо Хреста Господнього надихало на бій християнських воїнів. Передання говорить про те, що багато часток від Хреста були відділені рознесені по всьому світу для його освячення. Хрестоносці часто не бажали для себе ніякої іншої нагороди за ратні подвиги, крім часточки Чесного Хресного Древа. Ці часточки так чи інакше потрапляли в храми Божі і зберігалися там, зокрема відомо, що і у Софіївському соборі Києва теж була часточка Хреста Христового. Таким чином, як сказав ще у IV столітті святий Кирило Єрусалимський, Хрест Христів частинами дістався всім краям всесвіту, для спасіння кого Христос був розіп’ятий на Хресті.
Не творінню рук людських поклонимося в ці святі дні, а нерукотворному знамену Божественної перемоги. Нашу впевненість у цьому висловлює святий Іоан Дамаскин: «Поклоняємось же ми і образу Чесного і Животворчого Хреста, хоч би був він зроблений з якогось іншого матеріалу; поклоняємося, вшановуючи не речовину (нехай не буде цього!), але образ, як символ Христа… Бо де буде знамення, там буде і Сам Він».
За матеріалами www.archangel.kiev.ua